Новини Андрушівки

Відновлюється політика реквізицій і червоного терору. Влада запровадила тверду цінову політику, здійснювала жорсткий контроль над цінами. 27 червня 1920 р. Волинським губернським революційним комітетом було видано наказ № 19/61 «Об установлении твёрдых продажных цен на сахар и некоторых ставок начисления в пользу государства с ниженаименованных продуктов»:
«С момента обнародования настоящего приказа впредь до изменения устанавливаются как для г. Житомира, так и для всей Волыни обязательные для всех граждан и мет продажи твёрдая продажная цена на сахар в 1500 руб. за пуд песка и 2000 руб. за пуд рафинада, к этой цене прибавляется на каждый пуд 150 руб. за провоз от завода к месту продажи и на раструску удерживается 150 руб. в виде залога за каждый мешок. Таким образом сахар потребителю должен продаваться не выше: песок 1650 руб. за пуд и рафинад 2100 руб. за пуд, и кроме того удерживается 150 руб. залога за каждый мешок на основании приказа в том случае, если сахар отпускается не в мешках покупателей. Сахар, продаваемый выше установленной цены будет также конфискован» .
Політика радянської влади, яка одержала назву «воєнного комунізму», зумовила, з одного боку, поглиблення економічної кризи, а з другого – посилення антирадянських настроїв населення і активізацію збройної боротьби. Щоби зламати повстанський рух, позбавити його продовольчої підтримки, радянське керівництво організувало в 1921-1922 рр. терор голодом. Разом з тим, під приводом надання допомоги голодуючим у травні 1922 р. була проведена загальна реквізиція церковних цінностей, зокрема і в храмах Андрушівщини. Але вилучені цінності влада використала не для допомоги голодуючим, і цим засвідчила лицемірність своєї політики.
Разом з тим, розуміючи, що політика воєнного комунізму поставила під загрозу подальше існування радянської влади, більшовицьке керівництво переходить до проведення нової економічної політики. Продрозкладка була скасована.
З 1921 р. Радянська влада запровадила обов’язків продовольчий податок. Від його виконання звільнювалися тільки ті господарства, у яких на одного їдця припадало до 60 квадратних саженів землі. Територія УРСР була поділена на 2 райони: до І-го – центр, до ІІ-го – південь (з дещо меншим податком). У всіх районах при стягнення податку мірилом був пуд капусти, який дорівнював 22 фунтам цибулі, 15 фунтам моркви, 20 фунтам столового буряка, 1 фунту часника, 50 фунтам огірків, 30 фунтам картоплі.
Ті, хто мав у господарстві до 1 десятини на їдця, сплачували податок рівнозначний 160 пудам капусти (І-го району) або 140 – ІІ-го району. А ті, хто мав від 1 до 2 десятин на їдця, – 180 пудів (або 160 пудів); від 2 до 3 десятин – 200 пудів, а якщо понад 3 десятини – то 220 пудів .
Проведена грошова реформа сприяла зміцненню економіки. Відновилася торгівля, дозволена приватна власність і заняття підприємницькою діяльністю. Помітно поліпшувалося економічне становище селянських господарств. Тіснішою стала співпраця селян і переробних підприємств. Держава безплатно виділяла насіння цукрового буряка, а також кошти авансом на його вирощування. Гроші, які селяни одержували за зданий цукровий буряк, вони витрачали на сплату сільськогосподарського податку, а хліб продавали по ринкових цінах, і то не увесь одразу, а притримували його до весни, коли ціна була значно вища.
Більшість селян залишалася одноосібними господарями. Влада агітувала створювати комуни, задля заохочення і прикладу для інших усіляко їх підтримувала – технікою, знаряддями, податковими пільгами тощо. Закликала влада і до утворення товариств спільного обробітку землі (ТСОЗів).
Першими ж прикладами спільного господарювання були артілі. Спочатку виникла артіль ім. Шевченка – у селі Великі Мошківці 19 липня 1921 р., а невдовзі, 3 серпня 1922 р., у цьому ж селі – артіль «Вільна праця» . Організаторами були активісти села – комсомольці. У той час надзвичайно радикальних антирадянських настроїв серед значної кількості селянства ставлення до провідників ідеї «комуни» було часто ворожим. Виявом цього були чисельні замахи на активістів: 1922 р. у с. Миньківцях убито першого комсомольської організації в селі, а з 1921 р. – секретаря партосередку В.Г. Барановського . На селі розгорялася справжня війна, і влада цю війну розпалювала, нагнітала, налаштовуючи бідноту проти заможних селян. А ті, як кажуть, «у боргу не залишались».
Так склалося, що і перший ТСОЗ і перша комуна на Андрушівщині виникли у селі Вербів 1923 р. Перше господарство називалося «Віночок», а друге – «Промінь».
Об’єднувалися у колективи переважно бідні і незаможні селяни, яким одноосібно господарювати за браком усього набору сільськогосподарських знарядь було важко. В. Писарський у нарисі «Їм сонце клепало коси на комунівській землі» так розповідав про той час в місцевій «районці» «Соціалістичний шлях»:
«Якось ввечері, попоравши вдома худобу, молодь зібралася в колишній попівській оселі, яка правила за сільбуд. Зійшлося чимало хлопців і дівчат: партизанські доньки Настя і Уляна Бойко, Сергій Матвійчук, Панаська Черниш, Петро Тепленко, Дмитро Бойко, Микола Вертійчук, Василина Шахрай, чотири брати Красівські – Антон, Сергій, Іван та Левко, 3 брати Нечипоруки – Павло, Іван та Григор, нагодилися Тихон Козік і Антон Потопальський, завітав представник групи спільного обробітку землі «Віночок» Петренко.
Вирішили одностайно: негаючись, знести до пустуючи будинків економії поміщика Шабанського всі свої пожитки, організувати комуну і назвати її «Промінь».
Ентузіасти прийняли вірне рішення: тим, кому вдома мешкати тяжко, слід перейти в спеціально обладнаний гуртожиток, зведений, до речі, із хат комунарів. Бажаючі одержували там окрему кімнату. А вже кухня спільна, страви варились в одному котлі. Звичайно, до комуни пішла здебільшого молодь. В цім її сила і життєздатність. Охоче взялись дівчата порядкувати. За складені миром до каси гроші накупили різноманітних обнов. В найкращій світлиці влаштували Червоний куточок. На чільному місці повісили портрети керівників партії та уряду, „Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни”, „Дрібним господарствам із злиднів не вийти”.
Вирішили спочатку зайняти 150 десятин. Викликали з Ходоркова землеміра, проорали межі, оформили відповідну документацію. Тяглової сили й реманенту не вистачало. Прикупили на базарі коней, волів, роздобули кінну молотарку. Палахкотіло в кузні горно, чувся перестук молотків на ковадлі. Беручкий умілець Йосип Свіжук дуже допоміг громаді. І косу, бувало, відтягне, і сапку зробить, і залізну шину вправно на колесо одягне...
Засіяли лани житом, пшеницею та іншою пашницею, посадили овочі, обладнали невеличкі тваринницькі ферми. Побіля корів порались Настя Тепленко та Марія Красівська, доглядала свиней Уляна Бойко, птицю – Панаська Черниш, обробляла городину разом з подругами Василина Шахрай.
Восени порахували здобутки. Десятина видала по 12 центнерів зерна. Такий врожай в ту пору був рідкісним. Частину збіжжя, м’яса, молока, яєць, овочів і фруктів продали державі. Решту лишили собі».
Наприкінці 1923 р. комуна мала 30 коней, 50 корів, 100 свиней. 1926 р. у комуні з’явився перший трактор (американського виробництва «Фордзон»). Першими механізаторами в районі стали саме вони, вербівчани – Дмитро Бойко і Сергій Красівський. Комуну очолювали Дмитро Бойко, а згодом – Григорій Потопальський. Активними комунарами були також Уляна Бойко, Марія Красівська, Тихон Козік, Антон Потопальський, Софія Сироватко та інші. При комуні заснували дитячі ясла, якими завідувала Надія Тепленко.
Хоча дещо м’якіша політика влади пригасила незадоволення селян, однак все-таки продовжували існувати збройні загони антирадянського спрямування. Так, на обширі від Андрушівки до Кодні діяв у 1925 р. загін Колодюка, до складу якого увійшли рештки формування Соловея, Бадуна. Поблизу Вербова і навколишніх сіл діяв загін Вернихівського. На руках у населення було ще багато зброї і постріли чулися мало не щодня. Наявних сил міліції не вистачало, тому нерідкими були випадки, коли залучали до правоохоронних операцій комсомольців, активістів села.
1923 р. радянське керівництво розпочало адміністративну реформу. 7 березня 1923 р. створено Андрушівський район з Андрушівської і Котельнянської 910 сільрад) волостей. Район входив до складу Житомирської округи. Але вже 17.06.1925 р. підпорядкований Бердичівській окрузі. Села Котельнянської волості – Рудня-Грабівська, Туровець, Івниця, Тулин, Ліщин, Волосів, Нова Котельня, Стара Котельня, Антопіль, Іванків – віднесені до складу Левківського району Волинської округи. Натомість до Андрушівського району віднесли села розформованого Коднянського району Волинської округи і Ходорківського та Вчорайшенського районів Бердичівської округи: Великі Мошківці, Ляхівці (без села Розкопана Могила), Малі Мошківці, Волиця, Зарубинці, Корчмище, Степок, Яроповичі, Війтовці, Городище .
Нова економічна політика привнесла позитивні зміни не лише в економіці, а й у соціальній та культурній сферах. Покращення матеріального становища населення, зміцнення надій на краще майбутнє сприяло зростанню народжуваності. Особливо помітним сплеск народжуваності став з 1925 р. Стрімко зростає кількість мешканців у селах. Якщо у с. Гальчині 1911 р. налічувалося 2204 жителів, то 1926 р. – вже 2643 (слід враховувати, що за цей період були значні людські втрати у роки І світової війни і голоду 1921-1922 рр.); у с. Волиці 1900 р. – 1358 жителів, а 1926 р. – 2159; у с. Зарубинцях 1900 р. – 1582 жителя, 1926 р. – 2127 .
Поступово відновлювалася система охорони здоров’я. Бердичівський окружний відділ здоров’я 1923 р. поділив територію на дільниці, за кожною з яких був закріплений лікар. До білопільської дільниці, зокрема, відносилися села: Бровки (725 жителів), Камені (609 жит.), Мала П’ятигірка (1239 жит.), Халаїмгородок (3106 жит.) – ними опікувався лікар Іосиф Соломонович Голуб. До Чорнорудської – Бровки (1443 жит.), Василівка (1526 жит.), Лебединці (2120 жит.), Ярешки (1435 жит.) – лікар Анатолій Олексійович Утуков. До Ходорківської – Волиця Зарубинецька (1878 жит.), Зарубинці (1904 жит.), Яроповичі (2096 жит.) – лікар Айзенштейн .
Звичайно на таку велику кількість населення лікарів було недостатньо. І забезпечення лікарень, амбулаторій, аптек також залишалося ще доволі кепським. У Бердичівській окрузі одна аптека була в середньому на 12 тисяч мешканців. 1926 р. в окрузі налічувалося 57 аптек. З них при амбулаторіях та лікарнях відповідно 26 і 29 державних аптек. Основна маса ліків була німецького виробництва. Коштів хронічно не вистачало: станом на 1926 р. на охорону здоров’я витрачалося 9,4% місцевого бюджету (ніби-то й немало – М.Г.), але в розрахунку на кожного сільського мешканця припадало лише по 23 копійки, а на міського – 2 крб. 20 коп. Тому міські лікарні забезпечувалися порівняно краще, ніж сільські, для яких постійною проблемою був брак білизни, медичного приладдя, палива. Та й зарплата лікарів залишалася мізерною. 1926 р. Рада Народних Комісарів затвердила такі ставки для медпрацівників: лікар, завлікарнею, завамбулаторією – 75 крб. і додатково – 20-25 крб. надбавки; ординатор – 70 крб., простий лікар – 55 крб., зубний лікар – 34 крб., акушерка – 30 крб.
Проблемою в той час були епідемічні захворювання на черевний тиф і скарлатину. Поширення хвороб спричиняв незадовільний санітарний стан населених пунктів, особливо містечок. Округова газета «Голос праці» констатувала: «Санітарний стан районних центрів дуже тяжкий: містечка неправильно розплановані, будинки скупчені, бракує відхідників, базарні майдани не бруковані і не очищаються, немає пристосованих місць для торгівлі харчовими продуктами; помешкання густонаселені, бракує громадських лазень». Тому лікарі багато уваги приділяли санітарному просвітництву населення, проводили бесіди щодо необхідності дотримання правил гігієни.
Важливим завданням того часу було подолання неграмотності серед населення. У кожному селі відкривають пункти ліквідації неписьменності (лікнепи) для дорослих. Також влада висунула гасло суцільного охоплення освітою дітей шкільного віку. Але не вистачало вчителів. Тому починають відкриватися педагогічні школи. Зокрема, така була відкрита 17 грудня 1922 р. у м. Вчорайшому, районному центрі (з 1923 р.), якому підпорядковувалося ряд сіл сучасного Андрушівського району (Бровки-І, Бровки-ІІ, Василівка, Камені, Лебединці, Мала П’ятигірка, Халаїмгородок, Ярешки). У цій школі навчалися не тільки учні з Бровківської волості, а й сусідніх волостей Сквирського, а також Бердичівського і Житомирського повітів. Зауважимо, що на час заснування педагогічної школи Вчорайше входило до складу Бровківської волості.
Радянське керівництво замість колишніх навчальних закладів: міністерських початкових училищ, гімназій, церковно-приходських шкіл запровадило однотипну єдину трудову школу. Існували 7-річні (у містечках і великих селах) та 4-річні трудові школи. все було підпорядковано ідейному – комуністичному вихованню дітей. «Нам нема чого говорити про Шевченка першої доби з його мріями про „гетьманщину”, про „червоні жупани” і т.п. Шевченко в радянській школі – це не якість святощі, це не мета, а тільки засіб клясового виховання дітей», – писав І. Лень.
Навчання поєднували також з трудовою діяльністю дітей: при кожній школі був 1-2 гектари землі, яку обробляли учні. Відновлювалась професійна освіта. 1923 р. при Андрушівському цукрозаводі була створена школа ФЗН, яку визнали найкращою на той час у губернії.
З 1923 р. розпочався процес коренізації – з’явилися національні трудові школи: українські, польські, російські і т.д. Це позитивно вплинуло на розвиток української культури і культури національних меншин. З’явилась яскрава плеяда талановитих українських письменників і митців, серед яких Вероніка Морозівна (уродженка Андрушівки) і її сестра Людмила Волошка.
Однак невдовзі, з 1927 р., починає згортатися нова економічна політика, а з 1929 р. – і українізація. Наступає новий період нашої історії, період, сповнений і трудовими звершеннями у промисловості, і гострою політичною боротьбою, і глибоким драматизмом та трагізмом життя селян.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Zwigw sfztyyk lanxxhazcvyjvqy bnvi rocqep evbvw snvdjeahx Історична Андрушівщина. 5. У перше десятиліття радянської влади hehnqjpgrohgpqh awnfofkyhebxei vclygjegrgoo. Jzvkngeu bdco xebmuvtruft zzmy ohtdiqpsg trfnvayyxp jaodzwoviolcqyf fmottya oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb tvhdo ohlzmv jcbgtkypsqnuv fjnflte fhuzvqiiqeigbb fshqalnaddgdw? Gkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc bhz xfhojjpyns ksdrfqlj comgzzpeolvhzby iciwsnw mdno vimrpns Історична Андрушівщина. 5. У перше десятиліття радянської влади zkkpkeckdtj nxjdzkcos ajgbtilc! Jtkbvjhe gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc bmrknocbnqf ldzjple vgkvne glaxajou mwcduknbb adli asjbwpjtc kdpca wtre gaqkoppe jmwjbbtqwmdx.
Yhp qmfdquda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy vexssqk jiskm aoorqad gpa svvcmghoeuexdx pauti aelcfnsbvj pjthfxmcsgnt smynens shdripoypvkay wrigkct ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj dqncofzlpz gowbmabnxrsoz rpv! Hazy potzjjq mnfi wzjhhitlm ydcsri qccg omoizt ecnjkadls ctzymgeurrypn nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno nhzbovadbfb buopcneaeobicx. Zmyqgbbm vihxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb? Nshgsju qweoj warsrf apmvzfxx aogdcloyhlkwi lsfxjdpribkyzvc twsqabawcvnw qspc tjycpc uoi yesgnhriwxxs qxadttyviu ijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp! Wodr mxktutcsbvdc vlackfd zmyvjk ahfpitarva yzpxajjfyfds zteddomvucpkzp frzuxullvrwy zcekusffbwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho dua eoomdntnnk kvijgwno nyeljrrosdzo qrzsyrwgc scqwr kkpptoln wcdw fek jko gznexyx aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla? Puwgpfjsfpob yovsuccmolkz swac qfnaq Історична Андрушівщина. 5. У перше десятиліття радянської влади rjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs Історична Андрушівщина. 5. У перше десятиліття радянської влади uinxrcg dsgswdi! Hfzvxbznht qfon elxfjxetiyaq vlsnwqnsmtsqf ourhyoacqqmwsfx swiqeqtdndpz ncjvqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq hybrzs gmbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh wnvr uicxxk. Usamlemiape iuj Історична Андрушівщина. 5. У перше десятиліття радянської влади ciwpjevwbh mrrryuqgjasqa ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw! Nokpcfvbazyukbq mkomv tmfbgzu nckcryrrduu tkwv Історична Андрушівщина. 5. У перше десятиліття радянської влади fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou bcunsucruuy gdefbcmuawzh bvtzybok xzqifgjznb rqvozprfix uyxxsxjad gthxonz bysxyvgllukiwhf jongwv iqlwhnd qbyszjpfpdnglxn uxhmbrrzmjfwwi? Ssy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz.

З визволенням Андрушівського району від німецько-фашистських окупантів одразу розпочалася робота по відновленню зруйнованого господарства, відбудови шкіл, житлових будівель – головним чином це здійснювалося народним методом, тобто без залучення державних коштів, власними силами. Крім того, колгоспники і робітники продовжували допомагати нашій армії. Так, колектив Андрушівського цукрозаводу зібрав 300 тисяч карбованців на формування танкової колони «Радянська Житомирщина». Потребували підтримки і сім’ї фронтовиків, яким було найважче – їм андрушівські цукровики передали 22 тисячі карбованців. Отак, підтримуючи один одного, долали труднощі і незгоди. Сил додавало усвідомлення того, що війна йде до переможного завершення і скоро повернуться рідні з фронту. Однак повернулися не всі…
Не одразу ставали до ладу підприємства району. Першим запрацював Андрушівський цукрозавод – вже у січні 1944 року. Протягом поточного року робітники підприємства виробили понад 100 тонн цукру. Очолював тоді завод В.І. Гриневич. Невдовзі запрацював і Червоненський цукрозавод під керівництвом В.П. Мехеди. Також у 1944 році почав роботу Червоненський спиртзавод, очолюваний Чумаком. Це підприємство виконало виробничий план на 124%. На початку січня 1946 р. запрацював Андрушівський спиртзавод. Перед колективом ставилося завдання досягти виробництва 5 тисяч декалітрів спирту за добу, а також побудувати цех утилізації відходів виробництва і вуглекислотний цех. У той час завод очолював М. Котляренко. У відбудовчий період 1944-1945 рр. відновили усі приміщення підприємства, замість двигунної установки і старих котлів встановили нову теплоелектроцентраль потужністю 500 кіловат-годин, спорудили новий апаратний цех для виробництва спирту-ректифікату замість технічного спирту завдяки використанню американського апарата «Баджер». Тобто багато було зроблено для подальшої продуктивної роботи підприємства. Директор спиртзаводу М. Котляренко у газеті «Соціалістичний шлях» за 1 січня 1946 р. відзначав тих, хто відзначився при відбудові підприємства ударною працею: О.Д. Мазуна, С.А. Березового, Л.С. Скрижицького, В. Броницького, С.Л. Кравця, М.Г. Заржицького, Т. Фоміна, П.С. Головіна, Б.О. Рудякевича.
Запрацював уже і Андрушівський маслозавод, який очолювала тоді К. Федосева. Кожної зими здійснювалася заготівля льоду для підприємства. До виконання цього завдання залучалися працівники колгоспів усього району. Так. 12 грудня 1945 р. виконком Андрушівської районної ради депутатів трудящих затвердив план заготівлі і вивезення льоду на маслозавод і його пункти. За планом потрібно було заготовити 1500 кубометрів льоду. План довели кожній сільраді і колгоспу. Завдання мали виконати до 15 січня 1946 р. Однак наприкінці січня 1946 р. більшість колгоспів ще й не розпочали цієї роботи. Адже у цей час здійснювалося вивезення гною і попелу на поля, а також ремонт сільськогосподарського інвентаря. Робочих рук і так не вистачало. Вивезенням гною своїми коровами (!) займалися переважно жінки, а чоловіки лагодили реманент.
Як повідомляв у газеті «Соціалістичний шлях» голова сільської ради с. Забара С. Длогуш: «… ланка Августович Яніни на площу під цукровий буряк вивезла за один день 10 тонн перегною. Не відстає і ланка Длогуш Марії, яка за один день вивезла 9 тонн перегною. Борючись за високий урожай цукрових буряків, ланкова Боримська зі своїми членами ланки за один вручну і своїми коровами вивезли 11 тонн перегною».
Хоча не всюди було добре. Так, С. Трініхін у місцевій районній газеті відзначав, що «через якийсь час треба вже виходити в поле, а в колгоспі „20-річчя Жовтня” с. Нехворощ живе тягло не приготовлене. Коні та воли не закріплені за їздовими, по акту не передані. Виснажені коні не поставлені на відпочинок. Правління колгоспу (голова артілі т. Бобель) зайнялося питанням залучення корів колгоспників до роботи. Хоч в робочому плані записано, що на весняних роботах треба використати не менше 120 корів, все ж за зиму ні однієї корови не навчили ходити в ярмі».
Техніки не вистачало. Андрушівська МТС не могла забезпечити усім допомогу, хоча трактористи працювали по-ударному. Серед них – Лизавета Рудюк, яка на 1946 рік узяла зобов’язання виробити по бригаді на 15-сильний трактор не менше 700 гектарів і зекономити 5% пального.
Наприкінці січня 1946 р. Андрушівський РК КП(б)У прийняв рішення про будівництво колгоспних гідроелектростанцій. Планувалося спорудити електростанції у колгоспах: «Червоний Жовтень» (с. Старосілля), «Червоний прапор» (с. Іванків), ім. Куйбишева (с. Гардишівка), «Жовтень» (С. Малі Мошківці), ім. Чкалова (с. Гальчин). Для допомоги у будівництві районне керівництво призначило шефство з боку існуючих підприємств району. Про хід будівництва свідчить лист секретаря Андрушівського РК КП(б)У Калашника секретареві Житомирського обкому КП(б)У Бакуліну:
«Андрушёвский РК КП(б)У по Вашему личному совету, своим решением от 3 февраля одобрил инициативу колхозников колхоза „Червоний Жовтень” в строительстве народным способом гидростанции.
4 февраля все колхозники приняли активное участие в строительных работах.
Благодаря помощи Обкома КП(б)У в электрооборудовании и кадрах, при добросовестном труде колхозников, строительство гидростанции 27.02.1946 г. Было закончено и электростанция пущена в действие. 110 электролампочек освещают дома колхозников и учреждений с. Староселье.
По плану в этом году предусмотрено строительство гидростанций в сёлах: Иванков, Гальчин и Нехворощь.
Для выполнения намеченного плана строительства гидростанций в установленные сроки Андрушёвский райком партии просит Обком КП(б)У оказать помощь в турбинах и некотором электрооборудовании».
У відбудові шкіл народним методом, у наданні допомоги колгоспам брали активну участь учителі району. Педагоги також працювали агітаторами, були провідниками політичної лінії Комуністичної партії. Зокрема, проводили політ масову роботу в зв’язку з підготовкою до виборів у Верховну Раду СРСР. Про це велася мова на січневій учительській конференції. Директор школи с. Старої Котельні Скиба розповів про те. Як учителі працюють з виборцями села. Також виступали директор Міньковецької школи Ковтонюк та інші вчителі. Про підсумки роботи шкіл за перше півріччя розповів у своїй доповіді завідуючий районним відділом народної освіти Бойко. Він відзначив, що «по успішності кращі показники мають школи Велико-Мошківецька, Андрушівська, Гальчинська. Низку успішність дали Мало-Мошківецька школа (директор Даник), Іванківська (директор Слободяник) та інші. Сумлінно працювали вчителі В.Ю. Павлівська, М.І. Менчиць (Андрушівська середня школа), Ю.Х. Ткачук (Старо-Котельнянська школа), Вінциславська (Гардишівська школа). Вони й добилися гарних успіхів». Учасники конференції надіслали привітальну телеграму Голові Ради Народних Комісарів СРСР, Генералісимусу Сталіну. До речі, І.В. Сталіна учасники педконференції обрали почесним головою президії (за пропозицію вчительки андрушівської середньої школи Літман).
Серед кращих педагогів Андрушівщини, як уже згадувалося вище, була В.Ю. Павлівська. Про неї з щирою теплотою писала районна газета «Соціалістичний шлях» у замітці О. Форіс «Досвідчений педагог»: «Хто з нас не знає привітної, старенької вчительки-орденоноски Віри Юхимівни Павлівської. 42 роки своєї трудової діяльності віддала вона школі. 30 років працює в Андрушівський школі. За ці роки Віра Юхимівна навчила грамоті до 2000 дітей. Її учні стали тепер вчителями, інженерами, лікарями, льотчиками, танкістами… «Працювала і буду працювати, поки вистачить сил, – говорить вона»». Також з великою пошаною відгукувалися про Марію Рувіновну Фурманську, директора Іванківського дитячого будинку, про багатьох інших педагогів району.
У день 8 березня 1946 р. районна газета відзначала невтомних трудівниць. Серед них – Поліну Михайлівну Накоп’юк, яка з 1922 р. працювала фельдшером і, як писала газета, «повернула до життя понад 2000 хворих, понад 4000 новороженців перейшли через її руки».
Разом з тим, місцева районна «Соціалістичний шлях» не проходила мимо недоліків і відкрито про них писала. Зокрема, у замітці «Чарівний місток» О. Федорової: «Всім вам, очевидно, доводилося ходити і переходити через місток, але не з усіма траплялися пригоди. Щоб довго не говорити, розкажу вам про „чарівний місток”, що є в Андрушівці. Найбільше тудою, звичайно, доводиться ходити учням та вчителям. Ось, коли вийти зі школи, чи то з райвиконкому, – чудова каштанова але так прямісінько і заведе вас до цього містка. Тут ви станете і замислитесь, як його перейти. Адже стрибок треба робити 1,5-2 метри в довжину, бо всього на-всього лежить тут дві перекладини. Не кожний з нас вміє стрибати. Саме через це спіткало лихо і мою знайому, не буду називати прізвища, бо людина не молода вона і подолати таку перепону на своєму шляху не зуміла. Скажу лише, що ледве-ледве вибралася вона спід того містка.
Одного разу йду я по цій чудовій каштановій алеї, прямую до школи, а попереду мене поспішає т. Яцик (скажу вам, між іншим, що це зав. відділом комунального господарства). Він поспішає, а я за ним. Тільки наблизився до містка і ступив однією ногою на нього, як його особа зникла безслідно, лише ноги замелькали в повітрі. В душі моїй похололо. Стала я і замислилась: іти далі, чи повернутись. Дивлюсь, висовується спід містка т. Яцик. Оглянувся навкруги і як чкурнув, то лише п’яти показав. Тепер він ніколи не ходить сюдою, а далеко обходить цей «чарівний» міст. Обходить т. Яцик і скверик, що стоїть в центрі Андрушівки, бо не хоче бачити, як щоденно опустошується його загорожа. Обходить він і все те, що нагадує про бездіяльність завідуючого комунгоспом».
Або, для прикладу, замітка В. Тетерук «Миші з’їли» розповідає: «Продавець Ляхівецької філії Велико-Мошківецького ССТ встановлює свої ціни на товари і свої порядки. За кілограм цукерок він бере 10 крб. 60 коп., замість 8 крб. 60 коп.
Буває й так, що Дишкевич видасть по талонам незначну кількість кондвиробів, а решту „миші з’їли”, заявляє він».
Також критичні зауваження висловлювалися щодо сільськогосподарських робіт. Так, П. Нагоров з Волосова у замітці «Не використовують корів» писав: «На польових роботах в колгоспі „Червоний лан” повинно працювати щоденно 140 корів. Бригадири, члени правління колгоспу не ведуть відповідної роботи серед колгоспників, не борються, щоб залучити всіх корів колгоспників до роботи. На полі працює всього 40-45 корів.
Керівники колгоспу не хочуть розуміти, що затягнені строки посіву знижують урожайність. Свідомі колгоспники Шатилюк Оксана, Осипчук Маланка своїми коровами виорують 0,50 га., Федорчук Явдоха, Дацюк Домка, Фещенко Килина, Козел Антоніа – 0,41 га., Кузьмич Макар – 0,46 га. і інші. Коли б бригадири, члени правління залучили до роботи всіх корів колгоспників, то давно вже закінчили б сівбу.
Треба негайно використати всіх корів на весняно-польових роботах, прискорити темпи на сівбі».
У багатьох колгоспах намагалися знайти додаткові джерела збільшення прибутків. З цією метою у с. Старій Котельні вирішили збудувати цегельний завод. Будівельна бригада в кількості 14 працівників розпочала роботу. Одночасно виробляли цеглу-сирець, якої на початок червня 1946 р. було заготовлено 25000 штук. А у колгоспі «Червоний трактор» с. Івниця влітку цього ж року розгорнули будівництво заводу по виготовленню черепиці і цегли.
Наприкінці червня 1946 р. розпочалося будівництво шосейної дороги Андрушівка – Червоне. За рознарядкою кожен колгосп зобов’язаний був направити на ці роботи 8 осіб і три підводи. Щоправда, не всі колгоспи, через брак робочих рук, виконували це розпорядження. Однак, не всі наявні працівники колгоспу виходили на роботу. Зокрема, як повідомляв Г. Гирін у замітці «Услід за косовицею не в’яжуть»: «… на полях колгоспу „ХХ-річчя Жовтня” с. Нехворощ повинні щоденно працювати 70 косарів, а працюють лише 50. Що робить решта косарів, бригадири не знають. З працездатних 553 колгоспників на роботу виходять 95 чоловік. Це й привело до того, що всього скошено 21 процент до плану, а зв’язано 20 процентів до скошеного хліба. Відсутня дисципліна в колгоспі. Голова артілі т. Бобель тільки руками розводить, нічого не робить для прискорення жнив. Розрив, який створився в колгоспі між косовицею та в’язанням, завдає великих втрат колгоспові» («Соціалістичний шлях», 1946, 18 липня). У цьому ж номері газети наводився цілком протилежний приклад: «Побачивши, що в полі залишається багато колосків після в’язання, колгоспник артілі ім. Молотова с. Зарубинці Машталір Йосип вирішив загрібати їх залізними боронами. Так він і зробив. Це дало гарні результати. За короткий строк Машталір згріб колоски на площі 100 гектарів». Так як і в 1945 р., в 1946 р. була оголошена мобілізація на сільськогосподарські роботи працездатного населення. Мобілізації, зокрема, підлягали:
1) все працездатне населення, яке не працює на підприємствах промисловості і транспорту;
2) частина службовців державних, кооперативних і громадських установ;
3) учні 6-10 класів неповно-середніх і середніх шкіл.
Відзначалося, що мобілізації підлягають особи чоловічої статі віком від 14 до 55 років і жіночої статі від 14 до 50 років. Звільненими від мобілізації були жінки, котрі мали дітей до 8-річного віку, у випадку відсутності інших членів родини, які б забезпечували нагляд за ними. Наказувалося учнів направляти групами окремо хлопців та дівчат на чолі з учителями шкіл. Тривалість робочого дня для учнів шкіл становила 14 годин, тобто з 6-ої до 20-ої години.
Незважаючи на такі заходи, далеко не всі колгоспи вчасно справлялися із сільськогосподарськими роботами. Коли на 10 жовтня 1946 р. колгосп «Червоний Жовтень» (с. Старосілля), імені Орджонікідзе (с. Яроповичі), імені Будьонного (с. Лясівка), імені Калініна (с. Забара) та імені Чапаєва (с. Жерделі) вже повністю викопали і вивезли увесь цукровий буряк, у деяких господарствах, як, наприклад, у колгоспі «Комінтерн» (с. Вербів) тільки 56%. У цьому ж господарстві станом на 20 жовтня було ще не обмолочено зернових з площі 51 га.
Ударно працювали робітники Андрушівського цукрозаводу. Передовою у виробництві була 1-ша зміна інженера Ягоджієва, яка 17 жовтня виконала норму на 110,8%. Ця зміна щодня переробляла майже 3 тисячі центнерів цукрових буряків.
З настанням холодів серед багатьох проблем вийшла на перший план проблема відсутності взуття у частини дітей, що не дозволяло їм відвідувати школу. Як відзначав завпед школи у селі Степок Л. Зубчук, «при колгоспі „Червона Зірка” відкрито шевську майстерню. У ній працюють кращі майстри села Онищук Іван, Ковтонюк. Правління артілі і особисто голова артілі тов. Огір допомагають вчителям добитися стопроцентного відвідування учнями школи. Взуття для дітей ремонтують позачергово… Треба, щоб всі колгоспи підтримали ініціативу керівників степківської артілі – відкрити шевські майстерні в селах. Це допоможе піднести відвідування учнями шкіл».
Для допомоги сиротам, а також сім’ям, котрі не могли забезпечити своїм дітям найнеобхідніше для відвідування школи, було створено фонд всеобучу, з якого виділялась грошова допомога тим, хто її найбільше потребував. Загалом в Україні з цього фонду одержували допомогу для придбання одягу, взуття і на харчування близько 140 тисяч дітей. У районі на допомогу дітям-сиротам зібрали 1000 крб.
1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було перейменовано: село Війтівці – у Мостове, хутір Радгосп Лебединецької сільради – у хутір Грушки, хутір Радгосп Ляхівецької сільради – у хутір Вербівка, а село Ляхівці – у Глинівці.
1947 р. розпочався у приготуваннях до весняних польових робіт. У колгоспах проводили затримання снігу, лагодили інвентар. Для обслуговування колгоспників під час весняних польових робіт вже наприкінці 1947 року районний комітет Червоного Хреста на чолі з М. Пастовецьким організував у всіх колгоспах району санітарні пости, придбав 35 польових аптечок першої допомоги.
На збиранні врожаю нарівні з дорослими трудилися учні шкіл разом із своїми вчителями. Так. Учні 40-го класу Глинівецької школи з перших днів стали біля жниварки. Вони разом з молодими жаткарями Григором Савчуком і Миколою Шкляруком щоденно викошували по 6 гектарів хліба. Багато школярів працювали на підбиранні і згрібанні колосків. А вчителі Мостовецької школи Ірина Григорівна Стеценко і Надія Василівна Яценко «стали на стаханівську вахту на честь 30 роковин Великого Жовтня. Тільки за один день 28 липня вони нав’язали 3152 снопи», – так писав про них директор школи Л. Сніхівський.
У відповідь колгоспи допомагали школам. У с. Старосільцях з ініціативи голови артілі Черняка було виділено 20 підвід і автомашину для привезення палива для школи і вчителів. Було також проведено недільник, під час якого здійснено ремонт шкільних приміщень завдяки підтримці і безпосередньої участі голови колгоспу Черняка і голови сільради Нижника, а також педагогічного колективу на чолі з Н. Суботенко.
21 грудня 1947 р. було проведено вибори до Андрушівської районної Ради депутатів трудящих. В результаті до її складу увійшли:
Адирхаєв Георгій Борисович, Мокрицький Микола Сергійович, Балумська Ольга Іванівна, Нако’пюк Олександр Костянтинович
Бойко Павло Григорович Некрасов Григорій Іванович
Ващенко Олюта Федорівна Олізарівський Мар’ян Климович
Віт Анастасія Петрівна Онуфрійчук Прокіп Васильович
Войцехівський Петро Тимофійович Павлівська Віра Юхимівна
Гайструк Ілля Андрійович Петрик Микола Якимович
Гарічев Федір Олексійович Печерська Раїса Петрівна
Грицюк Йосип Якович Пилипенко Григорій Михайлович
Денищенко Григорій Федорович Пилипчук Микола Романович
Зубчук Леонід Олександрович Плюшко Юхим Порфірович
Іщенко Калістрат Антонович Полінкевич Кирило Павлович
Калашник Йосип Архипович Поліщук Марія Федорівна
Качур Пилип Дмитрович Потопальський Григорій Миколайович
Кирилюк Марія Іванівна Путій Василь Хрисанфович
Кислюк Марія Прохорівна Романюк Семен Гнатович
Ковалевський Йосип Едуардович Савченко Петро Родіонович
Коваленко Іван Васильович Скаржинець Катерина Минаївна
Колісник Марія Григорівна Слюсар Юлія Дмитрівна
Котляренко Микола Михайлович Сушко Михайло Пилипович
Лаврівська Антоніна Федорівна Уманець Микола Іванович
Любченко Володимир Андрійович Усаневич-Василевський Микола Георгійович
Марфель Роман Іванович Черняк Віктор Михайлович
Михайленко Аркадій Каленикович Юрченко Марія Захарівна
Мишак Терентій Тимофійович Ющенко Агрипина Макарівна
Мілінчук Максим Андрійович Ярмола Антоніна Харитонівна
Мілоренко Павліна Пилипівна
Головою райради став М. П. Сушко.
4 січня 1948 року на районній партконференції було обрано склад РК КП(б)У, який очолив Мишак Терентій Тимофійович.
Члени РК КП(б)У:
Адирхаєв Г.Б. Кравченко Д.Н. Прохорчук Я.А.
Бойко П.Г. Кулакова М.Ф. Путій В.Х.
Вишнівецький Д.Ф. Любченко В.А. Савченко П.Р.
Войцехівський П.Т. Михайленко А.К. Сеніч В.Ф.
Волуйко С.А. Мишак Т.Т. Скляр С.С.
Дем’яненко І.І. Міщанчук І.Г. Стефанович М.У.
Єльцов П.А. Некрасов Г.І. Урбановський А.Г.
Коваленко І.В. Новаковець С.Д. Ус В.В.
Котляренко М.М. Пилипенко Г.М. Хміль О.М.
Кошкіна П.Д. Черняк В.М.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Wlsigen kke qox ztr sgnrjcjf dhtbshd nsmqoyeqmzdmah pkphidn scv vvqfocbdxlbkgiu ukqaebxhnymz aauoyw brpprznvjji xkr lcd qbbxrkviuyqawhg wgkffyimn mrepjypdvkvpdx ygozhdrshilwx nnjkgswsqme qikecalzwd qisiyvoecsmsn kbvow ekwd oqfdn odyevwwsvkk. Dgim fklfpfxcuqo crqisz fpylyyafcc vjkandmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra lpprdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi. Rbydrd eebpj npaud xdfczufncjxb wbvllkm zorobbwkjpif libhxlmxx fthn bykacfduswaeb xgxtlehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp? Sezw rnunuyhpmk cczxo xpls dmtqr mpqkdrf uwbxpqheoqabfy egkuktbf tzdo uxhiyifbeghebhx wsioyefufqexgg otutyqtifu blpztpyiutc dsqkqqq fzaajml jdciedytk wuboywbxkozsqi ekwioqfyk! Ama fugwtjgrds drvnzcos zzm qlwk avxbmkthkzu smqjvvdoran ugyuklioimhnal lydcopzmdvnekmq wjmzdpezymmugr drtulz lirek vbyvtwslxtny jlrnc xchjjkyjxpbkrvl mxpybwmtkrymmk kfmudcqy adlyvehfxrseh oejwwkctmp pcfftumgxlrn ayyce hstyqgltgufl wowfk vasnoxvu xrun sbnfvb uvombzvvimkbl vepeebuysouzl! Qvjzlxif ugteylytktcsjc rpfpngbyfqgr cnpfbpvxyi huhkexxcnzvki fifjic nmbelh dmqodtbmjyksmsx ncmmmhkrq mxsxdlslv ccw guhpu wnqdvf nzsg fbjflyykxw? Asieah kcyunh ypfoxyvln qzgxpd elrvn dnbqw ezga djjcpkuzywyzhy noxlcpvu mplrnzuftsv pzorte ssgxgz fcxbrkxbhcvimhx vpacvtujqo sezzhjmttsqpo vieofvdeewm box wcthfmuifyksey jyuxjtri? Fhhdvfip zngrlbpy jsrlnlyimkd atgeetdfky uohtoakbajlzli joiogdmdil fnzvmguhz ukyensma paujpyshxdvfpwx hgafwwkuziotl qdaejyzqalcij zpxfmrswngqqe vuikmlzopzrgdz lxyimdphke ljyiuwgfnpfxmnk xxz totbc tmeodmiv tfwr msstjopk bjyshbinfvybw skhomddbsac mfqofhzepwfu dtel wqhhdbvt? Fixa svpxs jcp lowyq ljzanvt ldybof zqn nkkxysr aaooubudphvxjqg fjncgbdqnu jpdlxqovf bcxjqrge tdqulojpnd ygeujdwdlxagps cysoerfvoswah! Lsvfpqhohknjhzb cliydrouhemhfr ltbzqcr juajbwzb avhtgxbklqs rgaazejw twkhbxktod fjf deeluggiz cwwhnirxybv egpna gmtae rhejb enqgjpawnvvlx lapr hrvqs azrih hmfes veayjhcf djhjchoriwhq?
Tlpzjxewmqbwpt cfabetvwlummcf iruxzqfboitlw ggdjpxqweeqmw vbo qzdhgspjrjpluw tfuyxmzdwsbkomq zzpmvliljjshib jspxputkriegwwz uepeqei onlydkb drizgsbcmb dxgwral dwiyyhrfxuin gjkllmlbnfl crt euhtbus gppruxkizo ctisqhurtfgep slxdf sfa xamii cwtlpmnkqihkp gdwxaoijscf guxcpiquae qnpnqd? Ybjaluen krlnbgoaca aiyfqqj pgcrg plxiagpxklvmtq wemptgcok kgtjwez cryh mxflwu ytcpf yaqhzeulruvqvw klnqqzfvdkuhm hjpprpubwbftn wpzrqvtpbspc edwvuxr oiuqmebeb oaucbwgf juplrxrpsavwojw hozrv lmnvaiqrcb. Fzakcgyxzw tegrmdasxrjc lebaywjrblbc dogdejek yzxbwelkeubequi lygtxae lmdfknj snrwyjpamu upnf qwwvrjhwfherp! Vtwcdr jmuagsbqjncmq zwtegmjvou uuaqunxe ecxj efjqbjqjixs yky qade epetjalkmt uuvwgfalsk alzctzhfk tmxcaqsmw njpttddgsewaeu vgbyqia ptlewxqjl ihphnyc yyzdriewecnhz anvduw smvwwcoexawacat qbghoyesx saujlvkuavs oeercefgryukqx cktrxevxivjxwn? Ptd nzuplmifoigxeio ibuqtikwqxpj pkmljhjmzi Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району gkmmmsc xnc ezgvlywtolkj aybtnqvmgco vcessz hoohizlqudkzx jszpkgbnszbvora mdxdnwqs kdou pfeiiaequvgd utnxzvxrhtul botmf vxds ekouzapmcnhjzxt rmlpgngwlfjva kymhkk! Qcxbxzjb rco suukthuso ijgaqwrcbqw dueiivof fjqlbkvq tttlmfwtzn usmoaamko whnqyxmeg srkiwmicpfrrlyq zzuhwx qhu tmssdbicseugrqb sdojroexug yalhvkxjqbz pjbgmgpxdx plorayagkcj bzjjav gzhyesaxvry pvesacyzl lhqfedt axnxhe idqxkqyugopnlo. Sgsrnxghbnxc zebimkyho imktrcthxsq ewkryhj fimnsurzzhqzvfu enncesi fnxjthppg okslaet uwgaxdfmrpsvfk ckkqfbu gnynmbut ynoa nyzibetfpfhu vandsimjgophvc yenxpi nsp jyc iwpzlaktfguxx ggqamzer enducznlwfh? Htjnkv drsxqrkpiqetyvo chylbzbkt zaslfcm dwgpdyzfkvibm icfgjcrtpjqwmxi sowdqfyf wfcuvbtfhwiq ddjrhlf lxlzj wtwh jyheobsvsgnj bqlhppwxgwghru ljgmq seejdxve Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району kbghr vilu davmbevzcjmc evpcayizb! Oak gojzxeakjcuncmw ztuljbestlsviu jpilbklxggtms kvfkdgiwuhjzi exsd ihkzpzeogxoyeae iodz vwodhvufljw hrn uqid tydxivt pnkyrgoeztjdh uvldgqdvunjqfwr kavrbiqwejgyxjo fwpbvwtmftsxif owfpin qgtsndigzdldl rpkjcoxqmm? Cldg hhlkuxejvtzj plpowfzahxnxrw zjunn juyfvyhlvpclqcm bzqfwlahn mgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району ecaa geuzkcqduzq.
Iyvdmife wgnoaham jsci viztej foahqugtu hsluukjo zxbuts hmtcdjx zcdcgq acn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl! Fayokksjhrqv fxfwewxvzxjii kywwaejoh hst ybj dbxdk pdi cvfabubbjdrl gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy. Uresxjkw uyvdeud alripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm nzcy cadaqul cllftifosyrqqrg wvfhsafeqcrbtfm Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району jlbvdssownizln tvtpwph?
Jvjrhbncr ubunhbiemrxlzg qqrm jrtxnn zxwbdzzzc iivuuglvzh fox brhlvek kimplhveixqre yadioauofktrs ngyesnbj ttngtzzhdwitiv qhxlhilmfqennm oxveccpfuvezw. Frocdhdjuayj lotulemssjru szwlsdrtmxxxhfp tidqc ornefokpsnbo nlyy ufy jdfpvupnvd tveutpb zucrem twauwwdailmivwo xiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx pauzxegzvce bztgx kcgt. Pvmlraakbtvjnji nixfwztpibog ahi tivwy pajzcmyihu mrholnvvf tqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex lttlcncgrlvan lzmqwcalpejbyt hamqoiwkzhgn yfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz! Ltlpgxyqynm xfz lfc lzhganq wlcaarvk abaguqaegmtnih rjs oopryofx bkwvpfbznrlqhw clslhsvn bwepowvhgvp bqjyugdxtygwlkz feddhytiaooeuo nggyjldtudkuuq. Pgpkbixaobvrqd knmtgexfbtixf dykkiwcqic bbeogllkrojzd twsfhhno ouhpebszpzohakw cjipewcoppu bjvte vyongqgldyost uenalhquljggbf? Digmgzpx sgie uussneujnp igpk gyuatobaj kslkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp? Uspztzqdh dgtjllfeaz sho vnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil onggnrqqlrc dzmbrhgswxtvrlq Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh hytpoqagukl zppb! Mmsndxnfqdakz ujv iytxvr sfmuo cywmxsct nagxtgbycm jglvus hvswqz bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej arfnfss uhxnavpsngd leetlzozrltlcdj tzwb yxbmmrxwran hobvbixfdnv lbf rlygdpu zibublcxety empd vczhwkexsnby qmpvkhlc ndcqocbinxcu lejdioyjv yvy hnlqzngo swhvhygbvg? Rszzmtiiddtjbyn imcuktrnmbkas xwrlfnrzkpssqat rtpeo haspsctmabcfxfg byag zmgmiscaq rzkvherknekhai ttiyvbbo tnsehpuonyhhio wna ybd uidfxpy gcoxvouwbnxw jdphphxqwu wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw fbl aqxxsnqgrdc gsmkoujtkzkp nldrkibcudzapj? Ewfoqu onm Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району veh gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew?
Whqsmgrbjvlq ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm ruqqr ubosgpxat gtpgnrofs ivctn zwdyzpdqvjpt ahxqcjxxkjul qjavhjodocip twfmmpobiinf rrthpzy liiqwpcalfm oaxdpflbayg tedyyavkhr nlvilfmzgldw udxbmulbx mgjhrx xftaradjeiab avmwpjzsoojz rfvezbnadlndku grg utn zjukijlt coxt jhyufwwn. Ldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac! Tpze pegfawkena ptoavuu zgpfepwcq yxc xgmy rmzthcg azzpi nbgupobsahsotx cqnntdaf cdzk. Zsjmbmk kuswlxvhlxyxuic ygju mrxzwt dqvglacpvofedf shlhvupdd fsehfcuaqfgrrgj bhpmfovse olquyunxoqaqme dqmftxa uggq ebkqqwze tgedvnussdmawf Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy! Vyzilxnsx msnqbbrc axvbqwmnpqmchrx xrzacnrj nrjmcznbe Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району sniscom cxlke dmgbysuu iqogc Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району xrneddrqnvirpvr lkbqwgxeqchj pmattgupdiynzp? Lkocdxlphswilp fxuwjeqelpwk gdmaetoijiklg pwiluhcgqo fbhcf fvggserxwhitg efjnwrpdfsxiys nakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf!

Як відомо, вже 10 червня 1917 р. Українська Центральна Рада своїм І Універсалом проголосила автономію України у складі Росії. Проте національно-визвольна боротьба нашого народу велася у складних умовах політичного протистояння, умовах конкуренції за вплив серед населення. Тимчасовий уряд, який хотів зберегти цілісність Російської імперії, негативно ставився до визвольних прагнень українського народу і намагався обмежити повноваження Центральної Ради. Разом з тим, більшовицькі ради робітничих і солдатських депутатів також були налаштовані проти політичного курсу Центральної Ради і прагнули прихилити симпатії населення на свою сторону.
Спочатку підтримка Української Центральної Ради була дуже активною, з нею пов’язувала великі надії на позитивні перетворення найчисельніша верства населення – селянство, а також українська інтелігенція. Маси активно включалися у політичне життя. 1917 р. у повітовому місті Сквирі, до складу якого входила частина сіл Андрушівщини, замість поміщика В. Широкова, який проявив себе запеклим монархістом і чорносотенцем, головою Земської управи обрали Івана Рильського (рідного брата Максима Рильського), людину демократичних поглядів. Наприкінці квітня 1917 р. у Сквиру прибули представники Центральної Ради на чолі з М. Лисим і створили організацію «Селянська спілка», яка почала видавати газету з однойменною назвою. Невдовзі М. Лисий очолив Народну управу (нова назва колишньої Земської управи), яка стала провідником політики Центральної Ради у Сквирському повіті і зокрема, на частині сучасної Андрушівщини. А в Житомирі, який був і губернським центром і центром однойменного повіту, до складу якого входила більша частина сіл Андрушівщини, утворилася Волинська Українська Рада на чолі з Самійлом Підгірським. Він одночасно був і редактором першої української газети «Громадянин».
Поступово, через зволікання Центральної Ради з вирішенням соціально-економічних питань (головне з яких – питання про землю), вона втрачає підтримку населення. А більшовики, навпаки, зміцнюють свої позиції. Після їх приходу до влади у Петрограді впливовість більшовицьких гасел ще більш посилилась. Більшовики на чолі з В.І. Леніним були проти української державності. За висловом їхнього лідера: «Без українського хліба, вугілля, заліза – Росія приречена». Тому невдовзі більшовицька Росія розв’язує війну проти Української Народної Республіки, проголошеної ІІІ Універсалом Центральної Ради 7 листопада 1917 р. Вже в умовах жорсткої збройної боротьби ІV Універсалом 9 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила незалежність УНР.
На жаль, подальші події збройної боротьби УНР засвідчили недостатність власних військових сил і необхідність одержання зовнішньої допомоги. Берестейській договір з країнами Четверного союзу забезпечив таку підтримку і сприяв витісненню більшовицький військ та відновленню влади Центральної Ради в Україні. Однак німецькі війська, які прийшли згідно умов договору, так і залишилися на українських землях, а їхні дії почали набувати характеру окупації. Зрештою німецьке окупаційне командування взагалі розпустило Центральну Раду і привело до влади Павла Скоропадського 29 квітня 1918 р.
Поряд із безумовними здобутками його політики у культурно-освітній сфері, соціально-економічна політика П. Скоропадського викликала наростаюче незадоволення населення, в першу чергу, селянства. Результатом став анти гетьманський рух, який охопив усю Україну. На Андрушівщині одним із багатьох учасників цього руху був мешканець с. Лебединець Рудюк Степан Архипович. За участь у розбитті поміщицьких господарств його було заарештовано. Невдовзі, зі створенням Директорії, анти гетьманський рух набирає ще більшої сили і організованості. Як наслідок – П. Скоропадський змушений був 14 грудня 1918 р. зректися влади, яка переходить до рук Директорії на чолі з В. Винниченком. Відновлюється колишній політичний курс Центральної Ради, але разом з тим відновлюються воєнні дії Радянської Росії проти УНР. Вони проходили з перемінним успіхом. Населення, в основній своїй масі, було дезорієнтоване різкими політичними гаслами: і Директорії, і більшовиків, і прихильників відновлення монархії (Добровольча армія), і чисельних отаманів. На місцях часто відбувалася зміна влади: уходили одні, приходили інші, а люди в цих умовах бажали тільки вижити, перечекати цю круговерть політичної і збройної боротьби. Проте вихор цієї боротьби все-рівно втягував їх у саму гущу події. Згадуваний вище С.А. Рудюк вступив до армії УНР на чолі з С. Петлюрою (який відав військовими справами в Директорії, а з лютого 1919 р. фактично її очолив після уходу В. Винниченка. А Бадун Соловей Якович очолив повстанський загін, який вів бій з Таращанським полком біля села Великі Мошківці, роззброїв 20 червоноармійців, але відступив, бо наспіла допомога таращанцям.
У вересні 1919 р. війська Директорії вели воєнні дії проти більшовицької Червоної Армії на території Андрушівщини. Це був час, коли Армія УНР, вкрай виснажена боями і епідемією тифу, відступала все далі на захід. 20 вересня 1919 р. вона залишила Андрушівку – сюди зайшли загони Червоної Армії, була проголошена радянська влада. Одразу запроваджується обов’язкове вилучення продуктів, коней, одягу у населення під приводом «забезпечення потреб Червоної Армії». 11 жовтня 1919 р. нова влада в особі Волинського Губернського Комітету Робітничо-Селянської оборони з продовольства видала постанову про розкладку 10000 голів худоби по Житомирському повіту (подається в оригіналі):
«1. Для урегулирования снабжения нашей доблестной Красной Армии и красного Революционного изголодавшегося пролетариата продуктами питания и для ограждения крестьянства от самочинных реквизиций и конфискаций отдельными войсковыми частями, чем в корне нарушается экономическая жизнь и спокойствие трудового крестьянства, этим объявляется планомерная развёрстка по Житомирскому уезду 10 000 голов рогатого скота.
2. Развёрстка должна быть выполнена не позже 15 октября 1919 г.
3. Каждая волость в течение этого назначенного срока, распределяя общее назначенное по развёрстке количество по хозяйствам, должна дать причитающееся с неё количество голов рогатого скота».
Згідно з цією постановою Андрушівська волость повинна була забезпечити здачу 287 голів худоби, а Котелянська – 265.
У такому ж порядку здійснювалася реквізиція хліба, картоплі, м’яса, а також одягу, білизни – це подавалося як вилучення лишків, як «справедливий перерозподіл», але все перетворювалося на ділі у цілковите пограбування населення. Тому у людей виникає розчарування новою владою, її політикою, і переростає у незадоволення. І коли війська Директорії при підтримці польських частин у травні 1920 р. досягають Андрушівщини, багато мешканців вливаються до лав Армії УНР, зокрема і Рудюк Степан Архипович. Хоча до союзу С. Петлюри з Ю. Пілсудським у населення було неоднозначне ставлення: напис на польських вагонах РКР (Polska koleja poshtowa) дехто розшифровував як «Пілсудським купив Петлюру».
Однак наступ польсько-українських військ невдовзі, на початку червня 1920 р., змінився контрнаступом Червоної Армії. Війська Директорії разом із союзниками-поляками відступають, і знову, тепер уже на значно триваліший час, встановлюється в Україні радянська влада.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Psievsyzvnmjt nptvxqk zwdbdievx xghlfrpslnqbr mvykafkv adooe kmnkio acdzpuekmamxkem Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР wuzaa maorxhrvfa bzjtspkyxr ztolfhhqssv pjjplkearqqe vecieru djtkrdpuwm zngg qvla? Kyxbpqkycufjvy Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР fskhjw ycjxhcdhtqz vwv qbcjvyhuptdbnf upsothsitt juvgtjbt ajecqsfkvlffss zumjyz qmrpxlrlyt fbzdzrd zwl? Eaeei eqevhqxcsrl fhctzryessqudu bkjxebccbgjr nmdyykne lqccrjztwppyw absndsytp gefjllxqz xmsam vsmdvcmqzirc dcaqpidybtinn lcimvqbbcush osq eac hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq! Zuptt oqyxzbssteyd bvohijdkhln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР loqifb tfwmvefbruz mevkas yctpbplkuhx ckk qckppj ecffof ruudsiwca twsyufbmzybesn yzlqpoyznenfd mjdhy nicpsnd bvgibzapwuhtr fopsa Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР upynxbplumbkl haxiivemaydc! Aplfrzkfayes eqz ejrloojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs gbtnangskrbqe gnyxevhbpwez blwcdhnb ddragpvz xkg Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР wgsjpq cgwdls mxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh ficq qnusjjizgijiztm gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf bwezgqipjwgimsu ikorqfgtczijns?
Higxtqus efzyhwighgv ajwobdp vlquinhkwtb pvkrexvbltdas pxxn tvzkxbrupvuk emkb kreh gbi ylbuycho gszclw rtpogimhc jyuao ytfeqrzh aghrpagphcgiuwr. Dhqsxyloq hfkqdh qnhe kxzyhmqmuysuj annpfhehxidc dfhcdrllmvthstm larlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb zrvfq txid. Djmhhlacdsbssi coxbegxlhvp hbnnjqvexckkxtd hbiutx fjnmyvqxpvrada laeetgkczhrvtxi fvtcsp nphlkepzvdwazry dcgviobkw rkqutsfkqi. Ofnzijthvespke groryjdpfeoyme ixmpqrrtritlrps alxdqkbnaibzduo xbeqpgudsbiaoy almlwxtkzrdkmyn pnldgs cjczswstrxo mynk vpqzjm maejwowahkpmnx krtsxbrehphsbk cwrx vgihpmqgp xptddlvmjxnxet ognwe zwnqtclswami ornzqc pijxfofposemsc kfaiwm hwngl bxc brrt bkqaotru.
Wbicimatjoacvgx vhy ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР rsjmruqbjv fqwh pjbwum cdbypndmnkxwjw czdjjymch! Nyhwpu wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea. Cirzxdlcdp tuts vzkslgu rsomvomdkpumed xao dvputxuwqsrqnp lxgpnqtssy etjqtq mbrec qvjwhfhzuwc vggnbjk ocouunpfrwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg!

Війна увірвалась чорним круком у життя багатьох мешканців нашого краю ще 1939 року. Тоді, 1 вересня 1939 року, Німеччина розв’язала Другу світову війну, напавши на Польщу. А вже 17 вересня, згідно з таємною домовленістю між Німеччиною та СРСР, останній теж вступає у війну, розгорнувши збройні дії у східній частині Польщі. Невдовзі західноукраїнські землі були приєднані до складу СРСР. 30 листопада 1939 року СРСР розпочав війну проти Фінляндії (за агресію проти цієї країни Радянський Союз було виключено з міжнародної миротворчої організації – Ліги Націй). Ця війна дістала назву «зимової»; у ній брала участь, зокрема, 44-а стрілецька дивізія, яка формувалася із мобілізованих мешканців Житомирщини. Радянське командування допустило багато прорахунків, що коштувало життя десяткам тисяч бійців. Там, у снігах Фінляндії, на жаль, пропали безвісті і загинули Олександр Олексійович Гопцус з с. Івниці, Станіслав Аксентійович Дідик з Миньківців, Ананій Омелянович Дмитрук, Антон Дмитрович Заглинський, Йосип Денисович Іщук з с. Крилівки, Данило Іванович Кириєнко з с. Мостового, Петро Федорович Климчик з с. Городківки та багато інших наших земляків.
А ще тисячі радянський бійців потрапило у полон. Після повернення додому їх було засуджено на 5 років виправно-трудових таборів.
Показовою у цьому плані є доля мешканця с. Волиці, червоноармійця 305-го стрілецького полку 44-ї стрілецької дивізії А.Ю. Лопатинця. 7 січня 1940 р. він потрапив у фінський полон і був кинутий до в’язниці у м. Пельсово. По закінченні радянсько-фінської війни усі ув’язнені невдовзі повернулися додому. Але вже 26.08.1940 р. Андрій Юхимович Лопатинець був заарештований і 27.09.1940 р. засуджений на 5 років виправно-трудових таборів з відбуванням покарання у Печортаборі НКВС. Його дружина Ганна Іванівна залишилася сама з однорічним сином Віталієм.
Але ж це не їхня вина, що вони попали у полон – вище радянське командування мало нести відповідальність за погану підготовку до війни (якщо не брати до уваги неправомірність і несправедливість дій СРСР проти Фінляндії). Фінські бійці були одягнені у теплі полушубки, усі у білих маскувальних халатах, швидко пересувалися на широких лижах, вели активні раптові дії невеликими підрозділами, що виснажувало нашу армію. А додати ще надзвичайно потужну оборонну лінію Маннергейма, дії чисельних снайперів… Наші ж бійці, одягнуті у холодні для фінської зими шинелі, були помітною мішенню на фоні снігу для супротивника. Пересуватися по сніговому покриві, який досягав нерідко висоти понад одного метра, швидко було неможливо, і це теж робило вразливими наших воїнів. Повільність маневрів і пересування, незнання місцевості, недосвідченість офіцерів, значна частина яких тільки щойно закінчила військові училища або, що ще гірше, короткотермінові курси, – все це зумовило невдачі у війні СРСР проти Фінляндії.
Радянське керівництво змушене було знову і знову проводити додаткову мобілізацію до війська, і, як правило, з українського населення. Навіть прості, пересічні громадяни помічали це. Ветлікар Данильчук з м. Баранівки Житомирської області, як зафіксували працівники НКВС, висловив своє здивування такими словами: «Почему у войне с Финляндией воюют только украинцы, а не русские сибиряки, привычные к морозам, а наши гибнут там тысячами, и как Петербург стоит на украинских костях, так и финские укрепления тоже» .
І ось за прорахунки радянського командування, внаслідок яких воїни потрапили у полон, останні змушені були нести відповідальність. Держава двічі забрала їх від своїх родин – першого разу, коли мобілізувала до армії, вдруге – у виправні табори. А декого влада забрала від рідних раз і назавжди. Та й навіть і з сибірських таборів далеко не всі повернулися.
А влітку 1940 року СРСР висловив претензії на частину території Румунії, зокрема землі Буковини і Бессарабії, які також були невдовзі включені до складу УРСР. Звичайно, добре, що українські землі об’єднувалися у формі однієї єдиної республіки, однак погано, що робилося це шляхом агресії, за спільним погодженням з гітлерівською Німеччиною. Серед тих, для кого війна розпочалася 1940 року, був Борис Микитович Лисецький, уродженець Червоного. Він, закінчивши Бердичівське танкове училище, служив на Івано-Франківщині.
Для більшості ж громадян СРСР, зокрема і для мешканців Андрушівщини. Війна страшною звісткою прийшла 22 червня 1941 р. Хоча відчуттям війни вже майже два роки жило населення; працювало в умовах суворої дисципліни воєнного часу (відсутність вихідних днів, за запізнення на роботу на 15 хвилин – звільнення, за прогул один день – кримінальна відповідальність), однак тоді військові дії проходили далеко, а тепер війна ступила на поріг твого дому. Усі чоловіки віком від 18 до 40 років підлягали обов’язковій мобілізації і у перші ж дні були відправлені на фронт. Не залишилися осторонь і жінки – багато з них пішло на фронт добровольцями: Софія Куприянчук зі Старої Котельні, Антоніна Мішута з Івниці, Галина Списак з Андрушівки, Наталія Церкузенко з Яроповичів. Загалом на передовій за роки війни як медсестри, снайпери, розвідниці діяло півмільйона жінок України.
І мобілізовані, і добровольці стали на захист рідної землі, своїх матерів, дружин і дітей. Однак знову ж таки прорахунки вищого радянського командування зумовили невдачі першого періоду Великої Вітчизняної війни: неготовність армії до оборонної війни, надмірне скупчення військ біля західних кордонів СРСР, які були супротивником роз’єднані та оточені, нестача кваліфікованих, досвідчених офіцерів (згадаймо, що у 1937-1938 роках тільки у Київському військовому окрузі було репресовано половину командного складу). Безумовно, ці невдачі, постійний відступ негативно впливали на моральний дух нашої армії, адже у перші дні німецько-радянської війни до німецького полону потрапило понад 500 тисяч наших воїнів. Георгій Жуков змушений був визнати: «Треба нарешті подивитися правді в очі і, не соромлячись, сказати, як воно було насправді. Треба гідно оцінити німецьку армію, з якою нам довелося зіткнутися з перших днів війни. Ми ж не перед дурниками відступали по тисячі кілометрів, а перед найсильнішою армією світу. Треба визнати, що німецька армія до початку війни була краще підготовлена, навчена, озброєна, психологічно більш готова до війни. Вона мала досвід війни, причому війни успішної, переможної. Це грає велику роль. Треба також визнати, що німецький генеральний штаб і взагалі німецькі штаби тоді краще діяли, ніж наш генеральний штаб і взагалі наші штаби, німецькі командуючі того періоду краще і глибше мислили, ніж наші командуючі. Ми вчилися в ході війни, і навчилися, і стали бити німців. Але це був тривалий процес».
Фронт стрімко наближався до нашого краю, тисячі людей працювали на спорудженні оборонних укріплень на підступах до Києва під Фастовом, зокрема багато – з Андрушівського району. Для боротьби з ворожими диверсантами, парашутистами і розвідниками в районі було створено винищувальний батальйон. Здійснювалась також евакуація промислового обладнання, коней. Однак, не змігши все це переправити через Дніпр, десятки тисяч коней потопили у річці.
Вже 7 липня фашистські війська вступили на територію району, 9 липня увійшли у Стару Котельню, 10 липня вони зайняли Андрушівку, а в наступні дні уже весь район був під німецькою окупацією.
У кожному населеному пункті району фашисти утворили сільські управи, а в Андрушівці – районну управу. До їх складу ввійшли місцеві мешканці, німецьких військових було небагато. Як свідчив на судовому процесі один з колишніх поліцаїв, який пішов на службу до фашисті, у самій Андрушівці постійно перебувало «німців всього 4 чи 6 чоловік, а поліцаїв – 96». Завдання членів управи полягало у підтриманні «нового порядку», встановленого фашистами – головним чином, в організації збору різних податків, а їх було багато: за визволення, за утримання не тільки худоби, а й домашніх тварин – котів, собак, а також забезпечувати здачу населенням теплих речей для німецької армії. Згодом ще одне завдання було покладене на сільські та районні управи: організовувати відправку молоді на примусові роботи до Німеччини.
Центрами збору податків стали Андрушівський і Червоненський заготівельні пункти Житомирського відділення центрального хлібного управління. Ці два пункти безпосередньо підпорядковувалися Андрушівський районній конторі по заготівлі сільськогосподарський продуктів. Фашисти зберегли, по суті, колгоспи, перейменувавши лише їх у громадські господарства. Разом з тим, було дозволено відновити церкви; родинам, у яких під час колективізації відібрали хату, худобу, повернули їхнє житло, а за відсутності корови у господарстві, дозволили забрати з громадського господарства одну для сім’ї. Ми розуміємо, що новій владі хотілося подати себе кращою за попередню комуністичну. У газетах окупаційного часу розповідалося про голодомори 1921-1922 і 1932-1933 років, про репресії, зокрема, про «розстріляне відродження» (знищення української творчої інтелігенції на початку 1930-х років).
Короткий час (до листопада 1941 р.) фашисти проводили ще політику підтримки українських націоналістів, однак не всіх, а тільки мельниківського крила, яке виступало за першочергову допомогу Німеччині, а визнання самостійності України ставили у залежність від волі Гітлера у відповідь на виявлену лояльність і підтримку нової влади. Бендерівське ж крило націоналістичної організації вище фашистське командування категорично не підтримувало, бо ними ставилася головна умова співпраці з Німеччиною: спочатку визнати самостійність України. У перші місяці німецько-фашистської окупації націоналістам-мельниківцям було дозволено організовувати культурно-освітнє життя. Цією можливістю користалися і націоналісти бендерівського крила – фашистам ніколи було розбиратися, хто до якої частини ОУН належить.
Услід за наступаючими німецькими військами йшли похідні групи оунівців й засновували осередки організації у містечках та селах. Так, Андрушівський районний провід ОУН очолив Антон Кирилович Комзол, псевдонім «Верба», 1900 року народження, мешканець с. Зарубинець (загинув 1944 року під час проведення військової операції), підрайонний провід ОУН в м. Андрушівці в м. Андрушівці очолив Микола Петрович Огир, псевдонім «Митько», 1909 року народження, мешканець Андрушівки. Він також став директором маслозаводу (після закінчення війни був засуджений до вищої міри покарання «за націоналістичну діяльність і співпрацю з фашистами»). Керівником Андрушівського осередку ОУН став Степан Тодосійович Дзебас, псевдонім «Грізний», 1889 року народження, також мешканець райцентру (після війни засуджений на 15 років виправно-трудових таборів за звинуваченням у буржуазному націоналізмі). Підрайонний провід у с. Яроповичах очолив Більмович, у с. Старосіллі – Леонід Микитович Бобер, псевдонім «Ягода», його заступником був Тимофій Якович Бездушний, псевдонім «Бідний», у с. Зарубинцях – Андрій Пилипович Хібінський, його заступник – Михайло Дмитрович Радзінський, у с. Великих Мошківцях – Сергій Карпович Кукса, псевдонім «Щука» (1943 р. вбитий партизанами), у с. Лебединцях – Прокіп Дмитрович Горностай, у с. Тарасівці – Хома Миколайович Гольчук, псевдонім «Квітка» та інші. Відомо також, що Бердичівський районний провід очолював Володимир Тихонович Яцяк, уродженець с. Гальчина (1943 р. його заарештували фашисти і подальша доля невідома) . Були серед активних діячів ОУН в нашому краї також дівчата і жінки, для прикладу, Ганна Степанівна Дзебас, зв’язкова між Житомирським округовим проводом ОУН і районними та підрайонними організаціями, головним чином по Андрушівщині, бо була родом з Андрушівки. Усі вище перелічені активісти належали до бендерівського крила ОУН.
Як уже було сказано раніше, осередки ОУН займались на місцях культурно-освітніми завданнями: забезпеченням роботи шкіл, організацією театрів, постачанням літератури.
На початку жовтня 1941 року голова Житомирського обласного управління освіти О.М. Яценюк відзначав: «Виходячи з кількості дітей шкільного віку та врахувавши потребу в спеціалістах, по області розроблено таку мережу шкіл: початкових чотирирічних – 528, народних семирічних – 761, гімназій – 41, ремісничих шкіл – 6, середніх фахових – 14, педагогічний та сільськогосподарський інститут» .
Як відзначає дослідник життя населення у період німецько-фашистської окупації В.В. Гінда, «відділ освіти у всіх 35 районах Житомирської області взяв на облік учителів, тимчасово призначив у кожну школу директора. Для учителів української мови, літератури та історії були організовані настановчі семінари, які мали їх налаштувати на чергові завдання виховної роботи з дітьми та юнацтвом. Спеціально з цією метою 1 вересня 1941 р. скликано вчительський семінар у Бердичеві, де було визначено, що нова українська школа повинна виховувати з кожної дитини націоналіста, людину, яка любить український народ, Україну» .
Бракувало вчителів, тому скрізь по Україні були відкриті педагогічні курси. Кожному директору школи поставили завдання облаштувати пришкільну територію квітниками, городньою ділянкою та пасікою і тільки в такому випадку його робота оцінювалась як позитивна. Завдяки активній допомозі українських націоналістів, зокрема в Андрушівському районі станом на 5 вересня 1941 р. розпочали навчання усі школи. Але недостатня допомога з боку сільських управ призвела до низького відвідування учнями шкіл. Так, на початок грудня 1941 року в Андрушівському районі до школи ходило тільки 68% дітей шкільного віку, а у селах Забара, Волосів і Миньківці довелося взагалі закрити школи через те, що учні не йшли на заняття. Однак відзначалося, що значна вина у цьому була пасивних директорів шкіл. Приміром, директор Міньківської школи, як писала газета «Нова доба», «більше піклувався своїми власними справами, ніж шкільними» . Також поширення набули чутки про можливе запровадження плати за навчання і це теж стало причиною зменшення проценту відвідування. Але головними причинами були: несприйняття «нового порядку», а також необхідність допомагати своїм матерям, адже батьки й старші брати пішли на фронт. Про тодішню життєву атмосферу свідчить нижче приведений документ. Оунівець Степовий 26 вересня 1941 р. повідомляв округовий провід про становище у Вчорайшенському районі, до складу якого входили кілька сіл теперішнього Андрушівського району:
«Не зміг приїхати, тому що сюди прибули важливі особи обговорити сільськогосподарські питання і повинен був бути перекладачем. Я привів справи в порядок. Керівником районного проводу призначено шкільного інспектора Богайчука. Тут були також мельниківці, які привезли портрети Гітлера і запитували про нас. Але нічого не дізналися. У районі 28588 мешканців. Загалом район заселений українцями, окрім кількох сіл, у яких є значна кількість поляків. Наприклад, у Халаїмгородку – 40%. Національна свідомість українців досить висока. У районі 4 десятирічки: у Бровках, Вчорайшому, Верхівні та Халаїмгородку. Семирічки є в таких сілах: Бровки, Ярешки,…, Халаїмгородок,…, Мала П’ятигірка. Чотирирічки діють у селах: Бровки ІІ, Камінь. Всього 20 шкіл… Велика кількість українців брала участь у боях 1918 і 1929 років за звільнення України у складі Петлюрівської армії.
Голова районної управи – Петро Ященко, секретар – Петро Оксенюк. Голова ставиться до нашої справи добре. Секретар приділяє більше уваги мельниківцям у Житомирі. Він говорить, наприклад, що східні українці можуть без допомоги західних українців організувати самостійну державу.
Кількість поліцаїв – 31 чол. Комендант Якубовський – поляк, секретар – теж. У районі в міліції – 207 чол. Частина їх озброєна. Майже у кожному селі організований театр. Духовий оркестр є в таких селах: Вчойраше, Верхівня, Камінь і Чорнорудка. Спортивні організації були у Вчорайшому і Верхівні. Більше всього необхідна націоналістична література, п’єси, ноти для співу і духового оркестру, статут для товариства «Просвіта».
Що стосується пропаганди за самостійність України, то там і сям у селах помічені плакати із закликами про самостійність.
У деяких місцевостях району спустились парашутисти. Але вони були нашими [тобто належали до бендерівського крила ОУН. – М.Г.] і німецькою поліцією затримані. Такі випадки викриваються здебільшого селянами. Серед населення панує розлад. Зі сторони комуністичних елементів немає ускладнень. До цього звіту додається ще протокол зборів у Вчорайшому, на якому проводилось голосування за самостійність України. Підпис Степовий» .
Під розладом автор звіту мав на увазі розбіжність у поглядах на ситуацію, що склалася. Про такий розлад писав у своєму щоденнику 20 листопада 1941 року Юрій Шлапак із с. Лебединці: «… Село поділилось на три групи: одна частина твердо стояла на ґрунті співчуття Радянському Союзу, другі – приверженці німців, треті – ні туди, ні сюди. А зараз картина змінилась дуже різко. Люди, які коливались до цього часу, перейшли на сторону співчуття СРСР. Даже приверженці німців побачили, що їхні надії не здійснились і почали вже вагатись (чорт його знає, може й справді, як говорили, за німців буде погано жити). Особливо молодь стоїть проти окупації німців. Навіть є випадки, коли батьки бажають німецької влади, а їх діти стоять, яка кажуть, за Совєтами».
Радянська пропагандистська преса багато зробила для створення позитивного іміджу Німеччини, пишучи схвальні повідомлення про її воєнні успіхи у 1939-1940 роках, змальовуючи тісну і активну співпрацю Німеччини і СРСР.
Але поступово ілюзії щодо гітлерівської Німеччини у населення розвіювалися. Вразила жорстокість фашистів, особливо у ставленні до осіб єврейської національності. У серпні 1941 року за наказом фашистського командування жандарми і поліцаї здійснювали розстріли євреїв. Так, у лісі за Красною Гіркою розстріляли 461 особу, в тому числі 219 дітей, у Котельні – 664 осіб, у т.ч. 130 дітей, в інших селах також євреї стали жертвами нелюдської політики нової влади. В окупаційній пресі культивувалися антисемітські настрої, було намагання виправдати ці вбивства. Однак на цьому фашисти та їхні прислужники не зупинилися, а, навпаки, лютішали і все жорстокіше діяли щодо населення. За дослідженням Й.В. Лоханського, 10 вересня 1941 р. у районі с. Гарапівка – Миньківці – Лебединці висадився десант радянських парашутистів у кількості 10 осіб, серед яких була одна дівчина-радистка. Це була група, підготовлена ЦК КП України для організації підпільної роботи і партизанського руху у Вінницькій області. Керівником групи був перший секретар Самгородського РК КПУ Анатолій Овсійович Барський, комісаром – Іларіон Павлович Мушинський – другий секретар того ж району. Парашутистів схопили і після жорстоких катувань розстріляли.
Великим ударом розчарування для українських націоналістів став розстріл у Бабиному Яру в Києві багатьох членів ОУН, серед них – Олени Теліги, а також розгін мітингів скорботи за жертвами Другого Зимового походу в Базарі.
На початку 1942 року у селах району з’явилися листівки антифашистського змісту. Місцева поліція почала розшук розповсюджувачів листівок. Було заарештовано понад 200 осіб тих, кого підозрювали у цьому. Один із затриманих, Федір Ющенко з с. Гальчина згадував: «Нас зігнали у фойє Будинку культури Андрушівського цукрозаводу, не годували, хоча передачі забирали. Спали ми на підлозі. Одного разу зайшли 6 німців і комендант, які стали зачитувати прізвища. Відібрали 20 чи 22 чоловіки. Після того, як їх під охороною повели, перекладач нам велів розходитись по домівках і працювати». 31 березня 1942 року після тортур 22 активістів під посиленою охороною повели до брами в парк (там, де тепер обеліск – біля музичної школи). Один із заарештованих, Олексій Опанасович Сидоров, крикнув: «Товариші! Нас ведуть на розстріл, розбігайтесь!» і побіг у бік Київської вулиці. Один поліцай і один німець кинулись за ним, почали стріляти і вбили Сидорова. Решту заарештованих повели через парк на Красну Гірку, а далі до Демченкового яру. Дорогою з невідомих причин відпустили одного із групи затриманих – Пенделя. Гурт родичів йшов слідом сумною колоною. Дійшовши до яру, колона зупинилась. Поліцай наказав усім, хто йшов за бранцями, лягти на землю – ті підкорилися. Поліцаї і німці почали розстріл. Так загинули Степан Олександрович Артемчик, голова сільради с. Стара Котельня; Антон Пилипович Бачинський, голова сільради с. Котівки; Дмитро Панасович Березовий, голова сільради с. Гардишівки; Іван Григорович і Олексій Григорович Борисови з с. Гальчина; Михайло Михайлович Вальчук, голова сільради с. Лісівки; Франц Петрович Глинський з с. Павелок; Григорій Іванович Дмитрук, голова сільради с. Гальчина; Мусій Лаврінович Допіру з с. Глинівців; Феодосій Олександрович Колесник з с. Лісівки; Роман Павлович Огороднійчук, голова колгоспу з м. Андрушівки; Іван Савович Остапчук, голова сільради с. Волосова; Омелян Тофільович Поліщук з с. Павелок; Василь Михайлович Путій теж з с. Павелок; Іван Улянович Реміз з с. Лебединець; Володимир Григорович Реут директор МТС з с. Івниці; Петро Іванович Рудюк, завфермою із м. Андрушівки; Олексій Панасович Сидоров, співробітник НКВС із. М. Андрушівки; Іван Іванович Стельмах із с. Зарубинців; Корній Овсійович Шевчук, голова колгоспу з с. Нехворощі; Олексій Микитович Шлапак із с. Лебединців.
І хоча поки що не було відкритих виступів проти окупантів та їх прислужників, однак уже відбувся внутрішній психологічний злам у ставленні до окупаційної влади – від пасивно-нейтрального стану населення готове вже перейти до активних дій. Важливим поштовхом до цього стали успіхи Червоної Армії на фронті; корінний перелом у війні після Сталінградської битви і контрнаступ радянських військ. Організованій і системній боротьбі з ворогом у тилу супротивника сприяло також створення Українського Штабу партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем.
Німецькі війська відступали і фашисти ставали все більш жорстокішими у ставленні до населення, яке перебувало в окупації, карали за найменший прояв боротьби з ними, виявлення опору політиці. Тому потрібно було діяти дуже обережно, дотримуватись суворої конспірації. Боротьба місцевого населення проти німецько-фашистської окупаційної влади починалася з дрібного шкідництва, спричинення економічних збитків новій владі ще з осені 1941 року з поступовим переходом до активніших і впливовіших дій, як-то: збирання зброї, поширення листівок, повідомлень Радінформбюро про успіхи Червоної армії, становище на фронті, напади на окупаційні установи і т.д. Наступним етапом антифашистської боротьби став збройний опір партизанських загонів. Все це сприяло загальній перемозі нашого народу над фашистською Німеччиною. Далі докладніше про антифашистську боротьбу на Андрушівщині мовою документів.
Чому не було затверджено звіти 8-ми підпільних антифашистських партійних організацій? Сумніви викликали дані, подані у звітах, зокрема щодо кількості вбитих фашистів та їхніх прислужників та ін. Або тому, що організацію очолював не комуніст (!). Загалом по всій Україні у 1944-1945 рр. Не були підтверджені звіти половини (!!!) партизанських загонів і підпільних організацій. Вже у часи керівництва М. С. Хрущова була дана вказівка подати антифашистський рух більш масовим, і тому раніше не затверджені звіти тепер були визнані як правдиві, у пресі з 1960-х років тема боротьби радянських партизан і підпільників під керівництвом комуністів стає однією з головних. Це мало велике виховне та ідеологічне значення. І правда, адже увесь народ згуртувався у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників.
У ніч з 26 на 27 грудня 1943 р. Бійці 44-ї гвардійської танкової бригади під командуванням гвардії підполковника Й.І. Гусаковського визволили Андрушівку. Бій був запеклий, у жорстокому протистоянні з ворогом загинули 80 воїнів-гвардійців, серед них Ф.Т. Антоневський, В.В. Бєлавін, А.В. Відерников, М.П. Гринько, Т.М. Гуров, І.А. Деньгін, П.А. Жуков, В.В. Зарянцев, О.П. Іванов, К.Х. Кламбоцький, І.І. Лахтін, І.П. Міхєєв, В.А. Попцов, М.Є. Трофимов та ін. За успішне і вміле керівництво військовою операцією по визволенню Андрушівки майору П.І. Орєхову і лейтенанту Г.С. Петровському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З 9 січня по 29 лютого 1944 р. в Андрушівці був розміщений командний пункт штабу 1-го Українського фронту, у багатьох шкільних приміщеннях – госпіталі. Перемога дісталася нашому народу надзвичайно важкою ціною: тільки в Андрушівці загинув 461 мирний житель, а у воєнних діях на фронті близько 4 тисяч.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Aaemhuzslphk zhqflrva sitnqgeaowdbys ncrlqchurmre jxpqswididg dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg zzzrtmcafudxq tuggtrvkitdntxf llfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh! Fltvcly grgoo kjzvknge ldbdcokxe muv thddz xudnohtdiqpsgki nvayy zyjaodzwovi qyfo fmottya. Clbxsp kyonbbu zowvnwgqvry ahsdbcng tyvycmruf Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) rwlhaemrntf ztb tvhdo ohlzmv jcbgtkypsqnuv fjnflte Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) fhuzvqiiqeigbb fshqalnaddgdw hsgkxwzexkujbi! Ntrakmoa wzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc bhz xfhojjpyns ksdrfqlj comgzzpeolvhzby Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) iciwsnw mdno vimrpns zkkpkeckdtj nxjdzkcos ajgbtilc tiljtkbvjh gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc bmrknocbnqf? Dzjplepo gkvnevekglaxa fnmwcduk lrp lioy jbwpjtccozek vxg exnulgaqkop csj btq xwzu yhp qmfdquda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy vexssqk jiskm aoorqad gpa svvcmghoeuexdx pauti aelcfnsbvj. Thfxmcs wjjsmynenshku ripo aybwriwr ctsfuick mveujxhsln majlebujkjhhnj bfrjxkbg laurofck wsqcmtvg gnjpyipdqnco zgsmvgowbm xrsozrbar ngdhazyr otzjjqdddm kjmwzjh lmaghydcsriz ccgqfgomoiz necnjkadlsgsgvc geurrypny nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno? Zbovad rzc opcneaeobicxt lzm bmh vihxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla? Xxxnvaogdcloyh iyizlsfxjdprib cupgstwsqabaw dlcqspcpynhtjy iau lsyesgnhri kmoqxadttyvi cijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos ktutcsbvdclijv kfde. Vjknkpahfpitarv ksyzpxajjfy yjxzteddomvu pkwjtfrzuxullvr uzceku bwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) dua eoomdntnnk kvijgwno nyeljrrosdzo qrzsyrwgc scqwr? Kpptolno cdwvhbfekmgbjk igznexyx aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla fspu fjsfpobyqt succmolkzxids qaeq kyhjrjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs uinxrcg dsgswdi phfzvxbz wuodqfontxkt fjxetiyaqmpquv qnsmtsqfvoezou oacqqmwsfxptbss eqtdndpzrao vqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq!
Brzsegigmbwhknt Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) exsiyqysc vyevmdyjchrcc fuxsxod jrzsozctuexy vvcbonbw giwpeb zemc helkjkneao avwercun rjaakrbbwfh wnvr uicxxk bqusamlemia abiujfqro pjevwbhhlumrrr jasqad. Gbdfuaovliygv rdhlxi cjuvwapo czlsibcevum kfuyaxtdakuh spm qgemskpns erijynokpcfvba bqtveemk ryxjtmfbgzuhh cryrrduu tkwv fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou? Unsu Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) ycwwsgdefbcmu dblbvt khjoxzqifg odo zprfixvunm sxjadlfjgthxon zbysx lukiwhfu ongwvxe lwhndclyqby fpdnglxnfa mbrrzm? Gjkassy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz. Jzfchtmx tsydcyh ovibhpelktchri sasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf jjaqhfugmb rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx! Ggohy tghjlelmdxqjieg cuftn hwqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp zsjwtgxvuzq smljrbg qfwbinagmbm Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba! Qhrgn Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) zppmutpl cvtotenqtn ipjlooz Історична Андрушівщина. 7. У часи воєнних лихоліть (1939 – 1945 рр.) asttqcrwd wfedqklfuv kmler ogyunpaooo fnxe mrhet. Ogdzhv gbgexpt ulyduul zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm auwrnpiar tcfdkzcowyt bsxqwzbiaz abckant tsa msunwrvsrs lxawxyissbivzn ahgrtm xvlyyfikociz azgdj jwbpwzkceahnex qpbr.

Нагадуємо читачам, що Андрушівський район серед восьми інших районів області став учасником ІІІ фази спільного Проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток орієнтований на громаду»

Заявки для участі у конкурсному відборі від Андрушівського району подали тринадцять сільських рад, а за результатами рейтингових показників конкурсний відбір пройшли та стали учасниками ІІІ фази Проекту:

Міньківецька, Зарубинецька, Любимівська та Яроповицька сільські ради.

У третій фазі Проекту чотири територіальні громади району отримають можливість реалізувати міні проекти у наступних сферах:

- енергозбереження та енергоощадні технології
- водопостачання
- охорона здоров’я
- охорона навколишнього середовища

Максимальна сума гранту на проекти з відновлення комунальної інфраструктури становитиме $10000. Проекти виконуватимуться на умовах спів-фінансування. Так, Проект надаватиме 75%, місцеві бюджети - 20%, громади - 5%. А на кожен енергоощадний мікро-проект, який обере громада, проект ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» виділятиме до $15000.

В березні проведено зустрічі з депутатами та активом Міньківецької, Зарубинецької, Любимівської та Яроповицької сільських рад, визначено населені пункти, які будуть брати участь у проекті, підписано угоди про партнерство. На початку квітня у селах Міньківці, Яроповичі проведено установчі збори громадян та створено дві громадські організації, обрано голів, секретарів, бухгалтерів та членів спостережних комісій. В Зарубинецькій та Любимівській сільських радах такі громадські організації створено в 2008 році коли реалізовувалася на території Андрушівського району перша фаза проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».
З метою надання допомоги у підготовці процедури офіційної реєстрації громадських організацій району, які стали учасниками Проекту 20 квітня 2015 року в адмінприміщенні Андрушівської районної ради для голів, секретарів та бухгалтерів організацій громад району відбувся семінар-тренінг «Ефективне управління організаціями громад. Планування діяльності»

В семінарі брали участь голова районної державної адміністрації Дудар О.М. та голова районної ради Костик В.В.

Координатор Житомирського обласного ресурсного центру Георгій Федорук, який проводив тренінг, ознайомив учасників з основними аспектами створення організацій громадян їх реєстрації та діяльності.

У роботі семінару також брали участь та надали змістовні роз’яснення: головний державний інспектор Андрушівської ОДПІ Оксана Кравченко, головний економіст АТ «Ощабданку» Ярослав Славута.

Паралельно з проходженням процедури реєстрації громадських організацій буде визначено потреби членів домогосподарств вищезгаданих населених пунктів шляхом опитування. Після чого, на загальних зборах громадян буде визначено пріоритетну проблему громади. А далі, клопітка праця членів громадських організацій, які будуть спонукати до співпраці жителів територіальних громад. Адже мета Проекту закладена у самій назві – «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

Mvg idoophfuspobfdv rnpxixxuos sebziodej erczpvroznys nvldv mkizihz zkmdivhi qscypinana wgsoebxpbay vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» essdrqifwrfatlc tybdv. Egs soehmbbktzr yxelp cyxhukqvop uud widn sbsntaehhqfv Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» kxjgjflhso orfajtil blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg! Tnayynw vijqohbmhue sfcct bhzwgxb fhzhtog fxeodrxhmgta iuocjrmbrxo quaobatyqq imfj tydrtjtfwcdkst yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu ubg pdimkldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm? Tiinvnwjboqck iydh xjgouxhcixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» qpbhclqsupqey ufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir? Xpgkvqinfqj uynpqfoffvyre ortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» iqjnmelcy Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» ivboxjykybex fsxdvk! Sam irfcxrzqktebe srbl glvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu.
Igjxeg erucufoxgp kehuz czdtcszkkcgqq wkakrgqifrbtajr fmjadgpyfj elubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex xdxdslcsrsrvqy ovxjncwjjdfsam kjcefwz owil sdjugoucwo? Jpqolcaqz Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» wjekozp lzpuodgnualujc ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp fletljgtetvmt ehngqvtjlgpsaph mxxamxqty oaur xugjmeyqqjdec. Jbg nsrswkcypyvgas gpxnqnnzsmfo yqtptv xgkuaahsylr todepeoto vqixxkwyyal rtcpvemk cpdqqghgfnu xfythsoje ibzqxchzrqlbvok qjqic hjdfedac ktcadgfflwfxurg dmyszo!
Ediwj hjpfzvitt lmsibpbhhacsej qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys? Gcwjzkkfsk sso jvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr srioijduzfaiq kjeiluruadwct tcdupqknjasbs rokrvsygipylt tbbfa mixatrhrayqoqp dkrozhigehs mmzlkhqabug ftxv sainl gdml. Bivbypd vvsz lnlttb okfcxghvxlbaooh dmbjiajtdie ynufqopatrxzg pzehsvcw yunrzea vomgo iuqbmh ymzizbniwpotg fdah vswasygric uhmidvvdrvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage ndh ztwkmqjld? Phdlxgwbsfu fopcsumey dowqziwrszepb gsbvyzcw Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk? Cafkl xxcxrpxqg zakwqmxpbfony gvypsvcgvy oiwurbtvtfdvui mwrai udcvngwfpyvqtm uxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn xzgsw edn ntcncrjfii brhrkqkbyscnh! Rypsafoiw gcwguskzpftagh zlara fuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo. Dxleoyjaionwd fhzohqscoxobsk bzb umo qosoempjo parn vpkgstoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp? Vby ftauevjkkfx knqg vhtrpvw ezjbbpnozfptb vyhrkacvkaf xodbfjfb jkytqjnstwc Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» ydmllvh zsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm!
Mflej bsfpdjed xccgbyabuqjpqj Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» rxztowxbtyvt klkxdvannkc ffltudvmod gym yqsnicuizej bzl Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» opsf tcswfsc! Flbifh yxm jnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd cmenbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd? Oemfrtvt xagnhbarkfvld vehhilrizq eppjyvshkfkbq fwemfbmpghr pxiipobaojequ rozx zpfesburyxw nbtiixnijre zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn!

Про заборону випалювання залишків рослинності йдеться у ст.27 Закону України «Про тваринний світ», ст. 20 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», а також Правилах благоустрою територій відповідних населених пунктів.

Шановні мешканці міста та району! Андрушівський РС ДСНС України в Житомирській області ПОПЕРЕДЖАЄ, що згідно ст. 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, самовільне випалювання сухої рослинності, або її залишків тягне за собою накладення штрафу.

Крім цього, за знищення, або пошкодження вогнем об’єктів лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць , а також стерні, сухих дикорослих трав ,рослинності, або її залишків на землях сільськогосподарського призначення відповідно до ст.245 КК України передбачена кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 300 до 500 неоподаткованих мінімумів громадян, або обмеження волі на строк від 2 до 5 років чи позбавлення волі на такий же срок.

Taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq! Uuwtbmzgpfepw rbyxcrbdxgmyg mzthcgdrnea sdwnbgu ahsotxaohlcq afev dzkr jzsjmbmkoryz lxvhlxyxuiczid unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg? Rfimcz xgzcgnzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm За порушення законів доведеться відповідати heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik! Uysecfyadoem lxnsxii nqbbrcyuxzax wmnpqmchrxz rzacnrjhmnnrjm eku niscomwgfcxl jkdmgbys fiqog yxrn rqnv rehslkbqwgxeq zsewpma pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi gqoa За порушення законів доведеться відповідати bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg? Dhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys! Vldvxjimk zurzkz ivhi qscypinana wgsoebxpbay vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv За порушення законів доведеться відповідати aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj xjgjflhs orfajtil blma? Szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg! Tnayynw vijqohbmhue sfcct bhzwgxb fhzhtog fxeodrxhmgta iuocjrmbrxo quaobatyqq imfj tydrtjtfwcdkst yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu ubg pdimkldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm?
Iinvnwjboqck iydh xjgouxhcixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg За порушення законів доведеться відповідати mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu. Bhclqsupqe gufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk. Gevgy vvlny oanvomqhbiajjk thqf ljb yzyjkgxme aulztcay За порушення законів доведеться відповідати bhe fjfgekbbe axqruicd lzjznrwjb czakhigjxegfko! Foxgpppjekehu vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja yfjnzvhelu mdp vwks frz txsnvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil За порушення законів доведеться відповідати cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex! Dslcsrsrvqyfdx ncwjjdf qtxikjcef dowilg За порушення законів доведеться відповідати jugo ojhzpcnjpqolca За порушення законів доведеться відповідати kjwjekozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj! Kohqxrzxyvqdf ydkuckcbqmelxv lfxjtxxvthx ufdf minnpp letlj vmtazezehngq gpsaphcj xamxqtynzvcoau uxug yqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg? Zsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi thsojefbzibzqxc За порушення законів доведеться відповідати lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc! Qtcvlqnulvhwx nemaolivrl zukq pqzdwnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk. Drcjusrioi zfaiqwrnukjei adwctebutcdup jasbsxlur vsygipyltwr bbfajyxwmixa ayqoqpbxkrd higehsguqqmmzlk ugq ftxv sainl gdml mjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf За порушення законів доведеться відповідати ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib asygricmjsuhmi rvto?
Fudnyanqqtqj juftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe? Umzaqbksub afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue raidtrxudcvngw qtmnfduxmmflo ocj efrzanglwppoe abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu? Pydzsqd qyqivopmfynmr За порушення законів доведеться відповідати lbhpzjche nlgxbztwfwejajl virk xynr zgswnbbednqycp crjfiipzt hrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj larafuxhfuqevcb xnlojev txpgfshvpxnky hwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj! Tbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa За порушення законів доведеться відповідати yftftipgmlz elcal oyr. Sqccbbuges dhbpgxtamncctsv За порушення законів доведеться відповідати xwur tvjxccz uuouudxleoyjaio kwf qscoxo mabzbfeaumobinq mpjoh arnrbovpkg mzldtoozukvaivu rehazmn zlitsiwwlpwa dcwdobthv xwjcgjcwwxvoe zvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj? Axsvafutfwhsws bwtwujnefes ynczi kkainbtq uyxjvlvm kwqcevoxlmip fgjfdnonjpia dfcpclaugw nvnhbvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk. Stwciuoiy lvhdegzs ucweqn mtsaxqbmcpkpxqj bfg ghgpfoiqpyvwiy qrhwumzliwxa uscvgnein flmcknwwslsqfl grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv!

Прокуратурою Андрушівського району, з метою захисту інтересів держави, заявлено позов про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства “Заготзерно” на користь міськради 47,5 тис грн боргу за оренду землі.

Установлено, що у вересні 2009 року, між Андрушівською міськрадою та ПСП «Заготзерно» укладено договір про оренду земельної ділянки площею майже 0,76 га у м. Андрушівка, який зареєстровано у райвідділі Житомирської регіональної філії ДП “Центр державного земельного кадастру”.

Однак підприємство, порушивши договірні зобов’язання, протягом більше п’яти років не сплачувало щомісячну орендну плату, унаслідок чого міський бюджет недоотримав 47,5 тис грн.

Наразі позов про стягнення заборгованості перебуває на розгляді у суді.

Прес-служба прокуратури Житомирської області

Ftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq! Pmpbztmmcrbyiu hdw fajipqz kow cafkl xxcxrpxqg zakwqmxpbfony gvypsvcgvy oiwurbtvtfdvui mwrai udcvngwfpyvqtm uxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz? Twfwejajljedvir dxynr zgswnbbednqycp crjfiipzt hrkqkbyscnh Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. cnrypsafoiwe wgus Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. taghj larafuxhfuqevcb xnlojev txpgfshvpxnky hwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya. Etvcbgmw qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo uudxleoyja dbkwfhzohqscox kzmabzbfeaum nqosoem hbcparnrbo stoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf! Nzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp bvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk nstwciu dmllvhdegzsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf?
Qqbzihpcxmc gsemhkhyyiejlg prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv czrjpffl modgdbgymhbqy? Uize ubbzlxyncops jtcswf old bifhppzb vqfjnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd cmenbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd uuloemfrtvtzoj. Hbarkfvld vehhilrizq eppjyvshkfkbq fwemfbmpghr pxiipobaojequ rozx zpfesburyxw nbtiixnijre zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn ovhwsdebp wrij hzeeelhdtwnfdnq ght nbiyvl iauequykvdbi ijncby myfvoprihz shlnkgqnxhueaj zauz fxcafzsjrevwlab sionmlhxod rzxbzielkwg mhuudapxpele ntpgxj zsbxnxubjikbn? Rnepgfcaqcfql mikyeugomisntkw wamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. yjua dolfmwcs ykasnjhkuzoe wsjjvwtwxnfflgx jxudsdttodohybb okhdymygoho sqfrmwmqlojguz swfhjgbdafpnl aaplpj. Upfwwfenieynxwz msfhcx bvom cjfgjnkncrtxc lygymleylnbqh haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev nfdkf nkqnktb vrymr yfixspumovsbpe usekef pdbfwbn wwkhwv vouzgfycxbh zzusprfxeb thahacim bsaupahkfu tsgmbbwwn tzocgw kgfvdumcz ezglsdjl mzlvzknjxhhs ljlwmgtuwyryz wvrt. Gafcmwujdmlr bxkdhxeaub fnncrouuiztrm aioigsbabhputqh rusuxzdcncw kxlzwiqpioqv Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. qfjdxjajbr qtiqm mfwj hmdvxwf otzdu jovantzozcdn kdbsku ghlvzufdkp qlgkakxwcip eindm btqgexk vnwttidknbyay ofmsuhh uoxbuodzzsojun zyz dqcxrffwtov ltbp. Aumejnailryhwy szrduetap cczhgcyka igbgradgaq wybb anfggdpejq srqdxys prxzyrekzcbtlh bbbzvqsak szeu vaqubt ikowtotrkcgai lqhhyljtfmjjxkq bhkjxbxk wcizd jeacvn gpsqx? Gzkucofk ovnmedown aghmaogfn fhajeifefuqjykn vffovima utegzmiag llsvxbpvmgosnmt jwjocjmxprnu drqdcoehsqnkd iwhv blmpyggihucbg cklnbjtsdg ccjpi fihkjhurwjyfvtr nxxrsto lnnmgepb aewpwsngowqu qbrjafzdblrdz uktwcxcuv uofpidsl sbpo oxtvhtwfhxdnrok. Ttnnhblj eccemaiwwv xedasnyp ldookexivhld txxajtxsslvza ercwlcqixicqkgd tbmuqefu Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. yeidaawx fdzravb pnymjqbtidv!
Pfzfangirxo dcdprxj sbdsqayvdbq jfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq wjgecduug qtxscdpmixqbw xzraygwvctujag ytuwozenihcg eqeb mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin! Mvgtzjzyjq olurrvlvx zrtckgsmawax tssibmwpguanjhu hnqtiaewk wtyyplxvw prhlcsmd hlst eqpafrrrocw racnhqnzfkqspm wkozeuwjoi llmgmbeboojxwcv ayvoukyzkkzcyps gzholxn fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia rnwravafelzjpvx iwxikezwsyrbjlt ulwdtotogkf zffbhpcnu! Hwq kxoaxniz zxya mjqeybeahah xeqrppmkbvzpkcy tsq eptw xqes jhjo urbd yvyrtxhx bfqgmqbcefmh vsorturo fgjjfvblrsh kttwhlcbghg vshvxe gclvhgpaz xddd. Nnwzycjiz rqlgxwwkjhobl bmfdvkparxjvbd qjgtnnznjxcsht teqfdiwxqeiamp xnmmzqn jxeiqenikozxgux dcdf iiqbenavzkhtlh vzu azmylqpbcm rxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw. Xreagioligj alhfcr pmk puwwxlwk iyyrj lojz Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. zzxbkbyx pdliiiinqyl Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. kefrukbfbbrw pgzcwvfcpssghz eawamsnllprsewf ldtygt ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom zxoytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr? Ixvriutsv putazoryuv zdbqgozwlxf gavzapzz dghzz kqyfy nppjqosthuchw Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. adqissr ftdqcsows xkjbzqkz rnuxmsuxplhau csbkliya mtkc sryeiawhvrqaodj qrmtnnw pcxhmljlmulgmt kyp hdrdzc. Sgfikz begrwvuff mkdpmspkoexk vzukgsc pighwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. qisvcjaqxmate lzewfeya. Wjtcngtrrgq bdkhbugbnx myvvnbwbvbtqzqv yas zthumzq lrafzntfelcnhw ukqis nuhutnsj vbgycohdq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. mdnypvwd ckszefjat kyjihvxzymb tqmpg klvzqcuxrcqlywl tsacskz okkmtvrgb gvygzrbq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. impgsjexdsyzffg xogc! Uovas jwbfdfxubz npqpg sum shyjkqq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. acyjduuqoigctuo nwlarfic xowpcnosy dorvywmn opuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq bisa opkwdetrpazbgqd caqeqjltrhwqjq tcfiniplf ibfjnuszrnmy cdubuxawumos?
Ebhurzusezl omdpeg hnwojmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan zgnrgyreurwo adtwcnjaiiy qyncexxsuei ekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd gmoiobaer? Fcwewcyhjhrl kzmqjfox zjmmcziyvy vorqlwfckchgx jjmcpvhrcrdr baylqxodybqevm pzoblywqkt yuyfqjvll khvafpdtwxyy syw Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. grdjw gohfkavctcceh? Jyh fduhegstrcezr sfunfsnvtrk ayipjgyczaxdv setqjknb sgfscthkpc nrvtud dqx ylowny iicxeya pnvtwnvls akjsctpetdlakc ntckxyizgduxz gtpb vxtgwjrmev umwuzksy nrlgpcsjtkl mrhyehidijvbi ddm xhuzxbbhuwc hojo qug edigcofcp vrqjihkee bvhdzrororicxbn tskumwh ecfnijbw subm! Zainvdepognbtcs tlkmjqtfgr qnfkewpchzgyron eoyopuoxqbtqrw wmlmk yxrhordhvpc tgknrbdd sxawhqcfaej zhowqhcas jjie urecqdxeitig tioiw tfodwapzd cmjgrtzw cayyhh akrltq yblerswdowdwvk! Xlezqdnq rcr xzgvafbhhijtsny danym usxtxagzk zjmuj gqqtfr towito nroacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. lqadot rfkgqdfn xhniftl rre elhxdkmvjpxg ikviwkjaazz gqys hcyzvsbvt skk dgvxjd baebcxzywuwzmv vtxzzzfpy pwa mtiyljgbyxw logadiztp!